^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
10.01.2020 9:33
818 переглядів
0 коментарів
«Головне – виходити на паркет з чітким переконанням, що переможеш»

У цьому році клуб спортивно-бального танцю «Лавіта», що у Тальному, відзначатиме ювілейні 15-ть. За ці роки він набув гарного статусу, входить до найбільшої та найпрестижнішої федерації – Спілки громадських організацій спортивного танцю України, яка, у свою чергу, належить до престижної міжнародної спілки. Тренери клубу, Наталія Шевчук та її донька Анна, мають вишу категорію суддівства.

- 100 квадратів нашої зали не вистачить, аби розкласти усі наші кубки та медалі, - ділиться Наталія Петрівна. – Чи то щоб обклеїти дипломами. Ми вже з ліку збилися, скільки тих нагород маємо. Кубки отримують діти, які танцюють у професійній категорії, і тільки за перше місце, за 2-3-тє нагороджують медалями, а за 4-6 місця вручають дипломи. Ми постійно їздимо на турніри. Маємо багато пар, які танцюють у професійній категорії. А більше сотні моїх випускників створили власні клуби та стали тренерами.

Але створенню клубу та його успіхам передувала копітка праця, наполегливість самої Наталії Шевчук, яка починала свій шлях з народної хореографії. І досі пам’ятає, як ходила у Тальному на різноманітні гуртки, як відкрила для себе танці і почала вивчати народні. З посмішкою пригадує, як 17-річною дівчиною брала участь у зйомках програми «Сонячні кларнети» на місцевому телебаченні. Як потім танцювала у складі «Збручанки» у Катеринопільській філармонії, у хорі імені Вірьовки, куди її запросили, коли була студенткою 2-го курсу Канівського училища. У пам’ятку, як цілий тиждень відтанцювала у Палаці 700-річчя у Черкасах, у концертах популярних виконавців Йосифа Кобзона та Софії Ротару. А з 3-го курсу почали вводити новий курс – бальні танці. Викладала його Тетяна Лавріненко, яка й зараз працює завкафедрою Канівського навчального закладу.

- Тоді бальні танці були не такого рівня, як зараз, - каже Наталія Шевчук. – Зараз з цим легше, є кафедри при інститутах. Як показує життя, багато в чому допомагають семінари за участі закордонних тренерів. Усе це – пройдено.

Наразі у «Лавіті» займаються діти у 6-ти вікових групах, планують відкрити ще дві, буде новий набір учнів. До речі, дівчатка можуть починати займатися танцями з 3-х років, а хлопчики – з 4-х.

- Коли до нас приходять діти, починаємо навчання з базових рухів, як із букваря. Це ніби вивчити «алфавіт танців» та навчитися писати ногами, - каже тренер. – Вивчаємо два базові танці – ча-ча-ча та повільний вальс. Процес дуже копіткий, щоразу на уроці опановуємо нові рухи. А от коли справа дійде до виступів на турнірах, то готуємо для кожного персональну програму. До речі, у нас існують суворі правила щодо фігур, окремо вимоги щодо одягу та макіяжу. Багато обмежень для учасників турнірів до 12-ти років. Якщо вам доводилося бачити виступи наших вихованців на різноманітних заходах, то їх ми готуємо окремо і з ними на турніри не їздимо. Приємно, що серед наших пар є кандидати у збірну України. Це Ілля Замелюхін та Олександра Цимборович, Аріанна Нестеренко та Алігейдар Слободяник. На Всеукраїнських змаганнях зі спортивно-бального танцю, наприклад, у яких ми брали участь зовсім недавно, ці пари вибороли перше та друге місця відповідно. Тож додому поверталися з кубками.

Таку відверту розмову з Наталією Шевчук ведемо просто перед фотозйомкою у Тальнівському МЦКД одного з дощових грудневих вечорів, у ній взяли участь, поміж інших учасників, і вихованці клубу «Лавіта». Це діти, які мають офіційні документи та виступають у професійній категорії. Тому, не гаючи часу, цікавлюся у них про те, як це – потрапити до світу бальних танців.

- Займаюся танцями з 3-х років, - розповідає Аріанна Нестеренко, посміхаючись. – Мене привела на перше заняття моя сестра. Я пів уроку проплакала, не хотіла танцювати. А потім мені купили плаття і сказали, якщо не ходитиму на танці, то віддадуть. І так я почала займатися, - жартома і всерйоз каже дівчинка: У такому віці я й вийшла вперше на паркет, було лячно, але після виступу не хотіла звідти йти, а продовжувати танцювати ще і ще. Раніше такої наснаги до танців я не мала, але пройшов час і якби мені сьогодні сказали: «Все. Більш не танцюєш», я б сумувала – це точно.

А от 16-річний Алігейдар Слободяник пригадує свій прихід до клубу досить лаконічно: «Прийшов цілком розгубленим, подивитися, що тут і до чого. Почав ходити, поїхав на турнір, до речі, вдало – 1 місце. Ми удвох (показує на партнерку) брали участь у тому турнірі, танцювали у парі. Мені було 7 років, а Аріанні – 5».

11-річні Ілля Замелюхін та Олександра Цимборович з радістю діляться секретом свого успіху. Кажуть, що головне – виходити на паркет з чітким переконанням, що обов’язково переможеш, а ще – слухати свого тренера, бути наполегливими та старанними. З ними погоджується і 12-річна Софія Медведєва (дівчинка танцює соло):

- Треба вперто йти до своєї мети та бути уважним. Мені, наприклад, краще танцювати самій. І коли виходжу на паркет, кажу: «Я все зможу!». Для мене важлива підтримка батьків, вчителя. Займаюся з 5-ти років, а тому не уявляю свого життя без танців. Найбільше люблю самбу, ча-ча-ча та джайв!

- Наш тренер – зовсім не суворий, - додає Софія Бубнова. – Усі поради – тільки нам на користь.

- Якщо старатися, то хлопцям танцювати зовсім не важко, - долучається до розмови 12-річний Артем Фещенко. Він танцює з 7-ми років і має значні успіхи.

Цікаво, що, окрім занять танцями, діти встигають відвідувати й інші гуртки, секції, адже кожен з них має свої вподобання та інтереси. Як-от 11-річна Вероніка Лисенко, яка захоплюється ще й волейболом, а 13-річний Дмитро Кутовий займається боротьбою та ходить на футбол. Поєднує просто: один день – одне, в інший – інше, а футбол – то у вихідні.

Наостанок цікавлюся, чи довго таки доводиться звикати до танців у парі, на що в один голос стверджують, що головним у парі все-таки є партнер, та відповідають:

- Та ні! Це тільки зразу страшно! Головне – звикнути! А ще краще – обійнятися! – жартують.

Ольга ОСІЯНЕНКО

Читайте також: Соціальний зріз. Тато з мамою забирають його додому разів два-три на тиждень