^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
05.12.2019 14:11
597 переглядів
0 коментарів
«…і тільки колір пояса і внутрішній характер, воля нас відрізняє один від одного»

Колись 12-річний Сергій Стеценко, а нині він – тренер з кіокушинкай карате у Тальному, і не міг уявити, що буде займатися цим видом спорту серйозно. В дитинстві був дуже хворобливим, от і вирішили батьки віддати його у секцію з карате. Почали возити з рідного Веселого Кута до райцентру на заняття до Олександра Щербакова. Тоді Сергій і познайомився з таким, здавалося, незвичайним словом «карате». Після 9-ти класів вступив у Київський фінансово-економічний коледж Національної академії ДПС України в Ірпені. Саме там і почав займатися цим видом спорту професійно.

-У 17 років я поїхав на перші змагання, - ділиться, посміхаючись, Сергій. – Якось так і почалося моє спортивне життя. Постійно старався виступати на турнірах. Упродовж 4-х років в Ірпені і 2-х років навчання у Києві я активно займався цим видом спорту, ставав призером України, входив до збірної України. На міжнародному рівні ніяких нагород не маю. Коли повернувся додому після закінчення університету, щоб не покидати все те, що мав, я вирішив тренувати діток. Інвентар надав мені мій тренер з Ірпеня, чого бракувало – докупив. Багато в чому, як-от із залом, наприклад, мені допоміг Вадим Щербина, ми тісно співпрацюємо. Пригадую, перший рік в мене на тренуванні було 5 діток, а зараз – 40. Тренуємося зараз у Тальнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 тричі на тиждень, працює 2 групи. Рішення про виділення цього залу було прийнято депутатами міськради на одній із сесій. Вдячний за підтримку Вадиму Щербині, керівнику клубу «Giga Sport Line», директору школи Тарасу Солошенку, депутатському корпусу та відділу освіти, молоді та спорту Тальнівської міської ради.

Цікаво, що на карате ходять не тільки хлопчики, як ми звикли вважати, що карате – винятково чоловіча справа, а й чимало у групах дівчаток. В основному, 8-11 років, хоча є і старші. Як зізнається тренер, дівчата навіть у чомусь старанніші, тримають дисципліну та настирливіші під час поєдинків.

«Але чому діти тягнуться до кіокушинкай карате, що може дати такий вид спорту?» - запитую у Сергія Стеценка:

-Як і будь-який вид спорту, насамперед, дає зрозуміти, що задарма в житті нічого не буває і треба працювати, - пояснює тренер. – І чим більше, тим прямо пропорційніше це впливає на результат. Показує, що не все в житті дається просто: комусь щастить, комусь ні. Однозначно, це й лідерські якості, тому що після змагань всі рівняються на того, хто має нагороду. А той, з кого беруть приклад, не може опустити планку нижче, а, навпаки, має зростати. Коли хто виграє на змаганнях, завжди наголошую: «Кожен має рости над собою, а не над суперником».

Як бонус – фізичний і, я б сказав, розумовий розвиток, тому що навантаження на сучасного учня велике. Коли приходять до мене на заняття, вони ще думками десь у школі, на уроках, я їм просто співчуваю. До того ж, діти мають різний характер. До мене, було, привели хлопчика, який боявся перестрибнути лавку. Я був здивований. А зараз він віджимається, працює, б’є і приймає удар. За півтора роки, думаю, це плюс. Однозначно, це й дисципліна, головне – поставити її і втримати.

Займаємося усі в білих догі (як помилково кажуть «кімоно», бо це жіночий одяг). Білий колір означає, що всі однакові, рівні один перед одним, і тільки колір пояса і внутрішній характер, воля нас відрізняє один від одного. Мабуть, це основні принципи карате, які формуються в кожному залі. Хтось приїжджає на велосипеді, хтось пішки приходить, когось привозять на крутій дорогій машині, але всі заходять у зал абсолютно однаковими. Тут не важливо, що в кого є, важливими є характер, воля і навички.

Саме вони і стають в нагоді під час змагань. Цього року вже тричі побували. Зокрема, 10 листопада брали участь у «Відкритому кубку з кіокушинкай карате м. Ірпінь». На змагання поїхали 11 дітей. Транспорт наймали.

-Усі приїхали з призами, з нагородами, - розповідає з захватом Сергій Стеценко. – Є і перші місця, є і гіркі сльози, як і на будь-яких змаганнях. Але основне, що кожен спортсмен побачив свою роботу над собою. Найменшими у складі нашої команди були 6-річні Станіслав Вайнагій та Давид Піддубний. Стасик, до речі, став першим у своїй категорії. Кожен учасник мав щонайменше 3-4 поєдинки. А це, повірте, чимале навантаження, особливо для тих, хто поїхав вперше. Дуже добре, що на змагання поїхали батьки, їхню підтримку вважаю дуже важливою, я їм дуже вдячний. Вони побачили, чим займаються їхні діти.

- Максим їздив на змагання вперше (займається трішки більше року), виборов 2 місце у віковій категорії 8-9 років (вагова категорія – до 36 кг), - розповідає мама хлопчика Вікторія Балака. – Враження наші не передати словами. Хвилюючий момент як для дітей, так і для батьків, коли твоя дитина виходить на поєдинок і бачиш, як усе серйозно, якими сильними є удари, як, долаючи біль, зі сльозами на очах, дитина завершує його. Серце кров’ю обливається, але адреналін злітає від радості, що переміг! Таке варто пережити. Нам сподобалось. А Макс в азарті, хоче ще на змагання. Взяв медаль у школу, щоб показати однокласникам. Сергій Стеценко – дуже хороша людина і тренер. На заняттях – завжди дисципліна, діти його люблять, слухають і поважають. На змаганнях переживає за кожного свого учня, кожного підтримує, підказує, навіть голос через це втратив. Я дуже задоволена, що віддали сина на цей вид спорту і саме до такого тренера. Покращилася фізична підготовка, кращого не знайдеш для здоров’я дитини.

Ольга ОСІЯНЕНКО

Читайте також: День волонтера в Україні - історія свята і найкращі привітання