Дім для 110 жінок

– Люблю бога, служу для господа, – такими словами починається наше знайомство з Людою. Вже кілька років жінка живе у Будищенському психоневрологічному інтернаті на Черкащині.

Повідомляє 18000

Люда демонструє журналістам вишиті бісером ікони та власні малюнки.

Жінка часто їздить у церкву в Шевченкове. Каже, що вважає себе п’ятидесятницею, та коротко характеризує журналістам цей релігійний рух.

– Дякую богу, що дав мені Анжелу Петрівну, що вона за нами доглядає і трудиться над нами, – а так Люда вже відгукується про директорку закладу Анжелу Піковську.

Анжела Піковська – серед “рекордсменів”. Вона очолює інтернат чи не найдовше в області – 23 роки.

– Прийшла на роботу, коли мені було 33 роки. Була молода, азарт, хочеться все зрушити, – згадує директорка ПНІ.

Себе називає керівником демократичним.

– Не бороню всім висловити свою думку, вносити якісь корективи. У нас взаєморозуміння у колективі, – запевняє жінка.

У післявоєнні часи будівлю ПНІ використовували як притулок для дітей-сиріт. Та ось уже більше 60 років це – інтернат.

– Ви перебуваєте в історичному місці, в Шевченковому краї. Раніше це був будинок управителя пана Енгельгарда. До переліку пам’яток історії споруда якось не ввійшла. Але про її історичність знаємо від старожил села, – переповідає керівник закладу.

ЦИФРА

В інтернаті проживають лише жінки. Нині їх 110. Як і решта подібних закладів в області, він є повністю заповненим. Наймолодшій мешканці інтернату – 25. Найстаршій було 95

Директорка закладу наголошує на тому, що адміністрація і персонал постійно докладають зусиль для того, аби жінки почувалися як удома. А ще – працюють над тим, щоб рідні продовжували комунікацію з підопічними. Адже останнім вона вкрай необхідна.

– Часом буває так, що рідні хочуть узяти когось із підопічних додому. Ми бачимо, що зараз – не найкращий час, просимо взяти в інший день. Але ж вони все одно забирають, пишуть заяву, що на місяць, а потім привозять за день-другий, бо виникають проблеми, – з нотками докору додає Піковська. – Буває, звісно, і так, що їдуть на кілька місяців, на пів року. Ми пояснюємо рідним, що дуже важливо, щоб вони приїжджали, спілкувались із ними.

Не так давно для гостей почали облаштували спеціальний гостьовий будиночок, аби рідні та друзі підопічних змогли залишатися на території закладу на кілька днів. Ремонт профінансувала компанія “Урожай”.

Саме те, що заклад розташований “на землі” та в історичному місці, приваблює сюди не лише черкащан, а й киян. Так, сьогодні близько 30 підопічних закладу – родом із Київської області.

– Може, їм і справді так Київ набридає, що вони вважають, їм тут буде краще, – припускає директорка ПНІ.

– Інтернат – це наш рідний дім. Ми задоволені, природа тут гарна. І що ми ходимо по святій землі, а не на етажах. Працівники гарно ставляться до нас, кухарі гарно готують, міняють страви. Дуже тут нам гарно, – каже Надія. – Інваліди – це дуже вразливі люди. Вони нуждаються в допомозі. Той не бачить, той теж хворий…. Дуже добре, що є такі установи для нас.

Її підтримує і Люда. Окрім вишивки картин, жінка доглядає за двома шиншилами: старшу звати Клеопатра, її сина – Фунтик.

– Ну ми називаємо її Кльопа. Так найлегше, – додає Люда.

У процесі знайомства Фунтик вистрибує і от ми уже ловимо його разом із підопічними.

Двоє жінок поряд в’яжуть шкарпетки. Говорять, що часом допомагають інтернату і по господарству. Та завжди лише з власної волі.

– Що ж тут робити цілий день? Ми тут вишиваємо, шиємо, в’яжемо. Навчилася ковдри самі шити. Ходимо на екскурсії. Ось ходили до дуба Шевченка, шашлики, сало, сардельки смажили. Збираємо лікарські трави, – говорить одна з підопічних.

– У нас тут є фітобар, трави ми туди збираємо самі, – пояснює слова підопічної директорка інтернату.

У сусідній кімнаті для відпочинку трудиться Наташа. Жінка – глухоніма. Нещодавно зв’язала сама собі сарафан.

МЕШКАНКА ІНТЕРНАТУ НАДІЯ КЛИЧЕ ЖУРНАЛІСТІВ І ПОКАЗУЄ ПРОЦЕС ШИТТЯ. ГОВОРИТЬ, ЩО ЗА ДЕНЬ ШИЄ КОМПЛЕКТ БІЛИЗНИ.

У цій же кімнаті жінки перемальовують малюнки і складають пазли.

– Це така кімната більше для усамітнення, – пояснює Анжела Піковська. – Наша Наташа гарно малює. Коли в нас новорічні свята, то ми купуємо ватман великий. Вона все там порозмальовує, ми зал прикрасимо.

З іншої кімнати для дозвілля гучно лунає один із хітів 2005 року російської співачки МакSим. Під музику Свєта сідає на шпагат, Леся виконує вправи на килимку.

Окрім фізичних вправ, у цій кімнаті жінки теж мають змогу малювати. Працівники ПНІ натомість досліджують їхні малюнки. Часом саме вони можуть бути одним із “сигналів” про порушення психічного стану.

“Головне – вчасно побачити проблему”

У медкабінеті зустрічаємо терапевта Валерія Горопеку.

– Психічні хворі часом лікуватися не хочуть. Їх треба заспокоювати. Як цього вчасно не зробити, вони можуть і битися. Тут головне – своєчасно визначати, коли в них збудження, – говорить Валерій Леонідович.

Шизофренія, атеросклероз, деменції, хвороба Альцгеймера, розумова відсталість і хвороба Паркенсона – з такими діагнозами найчастіше потрапляють мешканці інтернату.

Окрім терапевта, у закладі на пів ставки працюють також психотерапевт і стоматолог. На повну ставку – шестеро медсестер. Загалом персонал закладу становить 78 осіб. Окрім молодшого медичного персоналу, до нього належать також кілька осіб, що опікуються підсобним господарством. Ідеться про доярку, свинарку, двох підсобних працівників і тракториста. Останній, до слова, в зимовий час також відкидає сніг.

– У нас дуже мало землі. Було цілих 100 гектарів. А зараз лише 29,8. Техніка теж старенька, все обробляємо своїми двома тракторами, щоб не витрачати зайвих коштів. Усе, що вирощуємо, витрачаємо на підсобне господарство. Маємо 120 свиней і 20 голів ВРХ (велика рогата худоба, – ред.). Завдяки цьому маємо власні молоко, сметану, м’ясо, – пояснює директорка закладу Анжела Піковська. Також інтернат має власну пекарню.

ЦИФРА

Щодня на утримання одного підопічного з бюджету витрачається близько 300-400 гривень. За місяць “набігає” сума в розмірі 9-12 тис. грн

Керівництво Будищенського ПНІ, як і колеги з решти закладів системи, зловживають своїм правом до укладання договорів без проведення конкурентних закупівель, уникаючи виконання розпорядження голови Черкаської обласної державної адміністрації про здійснення допорогових закупівель.

У частині групи харчових товарів заклад протягом 2018-2019 року активно “співпрацював” із парою молодих місцевих підприємців – Володимиром Олійником і Валерієм Прокопенком, що зареєстровані у Звенигородці. Обом по 26 років.

Валерій Прокопенко у вересні цього року офіційно припинив свою підприємницьку діяльність, встигнувши укласти з інтернатом 195 різноманітних безконкурентних угод. Його “колега” має в активі 178 договорів, з яких протягом 2018-2019 року укладено 97 вартістю 285 тисяч гривень. “Ціна” договорів Прокопенка – 1,3 млн гривень.

Ще одним фаворитом з постачання продуктів харчування до закладу є Галина Олійник, що має в активі 51 угоду на суму 430 тисяч гривень. Галина Олійник, судячи з усього, є матір’ю згаданого вище Володимира Олійника і раніше мала з ним спільну адресу реєстрації.

Таким чином родина Олійників та Валерій Прокопенко фактично є монополістами з постачання продуктів харчування до закладу. Характерним є той факт, що з жодною іншою установою, зареєстрованою в системі “Прозорро”, ця трійка не співпрацювала. Розбавив цю трійку ще один місцевий підприємець Микола Миргородський, зареєстрований у селі Шевченкове, який має в “активі” за 2018-2019 рік 63 угоди на 600 тисяч гривень.

У частині непродуктових товарів заклад переважно також співпрацює з приватними підприємцями, укладаючи договори вартістю до 20 тисяч гривень, таким чином уникаючи розпорядження про здійснення допорогових закупівель. Серед підприємців черкащани, що активно співпрацюють з системою в цілому, зокрема Валентина Джулай, Ірина Бутенко, Максим Діхтяр та інші.

28.11.2019 16:30
Переглядів: 1224
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.