Внучка з Канади провідала могилу дідуся у Тихонівці

Історія життя і кохання Шакаріма Іскандерова та Марії Вальдман варта пера романіста чи поетичної балади про вірність, дружбу, героїзм. Вони народилися майже разом, з різницею в чотири дні, ходили в один дитячий садок, одну школу рідного Ташкента, а потім знову не розлучалися – поступили в педінститут, мріючи бути вчителями. Та Друга світова війна перекреслила всі плани Шакаріма і Марії. Вони, звичайно, могли спокійно навчатися і працювати в теплому і безпечному Ташкенті – Узбекистан гостро потребував педагогів, і військкомати давали представникам цієї професії надійну «броню». Та коли бачили в місті сотні поранених, біженців, слухали про кровопролитні бої, втрати людей і територій, закипала ненависть до ворога. Вже ніщо не могло втримати юнака і дівчину в глибокому тилу, і вони, знову ж таки удвох, пішли на фронт.

Бойовий шлях лейтенанта Іскандерова і сержанта Вальдман тісно пов’язаний із 136-ою стрілецькою дивізією, яка форсувала Дніпро, звільняла від фашистів Київ, інші міста й села України. Він був шифрувальником при штабі дивізії, вона – перекладачем. Наприкінці 1943 року вийшов указ про відкликання вчителів з фронту, згідно якого Шакарім отримав можливість повернутися в рідний Ташкент і навчати дітей. Та це право він передав своїй Марі, як ласкаво називав кохану, бажаючи зберегти їй життя, ніби передчував біду. Як виявилося, вберіг не лише її, а й сина. Марія на той час була вагітна, але ще про це не здогадувалася…

24 січня 1944 року частини 136-ої дивізії вели важкі, виснажливі бої з гітлерівцями в районі села Тихонівка. Ворогу вдалося оточити штаб дивізії, і купка офіцерів і солдат, які там знаходилися, зайняли кругову оборону. «Оцінивши обстановку, офіцери Іскандеров, Фомін, рядові Ворошилов, Ганічев та інші, озброївшись гранатами, переповзли на іншу позицію і, укрившись за колодами, вели вогонь по ворожих автоматниках. Проти відважних бійців німці направили танк. Зупинити його з протитанковою гранатою в руках вийшов лейтенант Іскандеров. Танк було знищено, але й безстрашний офіцер був скошений автоматною чергою…» – писав у спогадах учасник визволення Лисянщини Леонід Мейдман.

Шакаріма Іскандерова разом з бойовими побратимами, а їх більше 300, які загинули , визволяючи Тихонівку, похоронили у братській могилі в центрі села. А 31 серпня 1944 року в Ташкенті народився його син Олександр…

Марія Вальдман, яка стала відомою в Узбекистані вчителькою, із внучкою Ліліаною, тоді ще школяркою, приїздили на могилу чоловіка і дідуся сорок років тому. Після того сім’я переїхала до Канади, і Марія за станом здоров’я вже не могла вирушати в далеку дорогу. Померла вона 2010 року в Торонто. А Ліліана вийшла там заміж за колишнього нашого співвітчизника Олександра, з яким вони нещодавно провідали його рідну Одесу, і заодно заїхали і в Тихонівку на могилу дідуся. Гостей з далекої Канади зустрічали Олександр Галушка і Тетяна Нечитайло з районної ради, військовий комісар Сергій Рукавець, в.о. старости Тихонівки Сергій Сич (на знімку). Розчулена Ліліана зізналася, що не чекала такої теплоти й уваги до себе, подякувала тихонівчанам за дбайливо доглянуту могилу і передала кошти в районний історичний музей для оновлення експозиції, присвяченій 136-ій стрілецькій дивізії, де воювали її дідусь і бабуся. З могили Шакаріма Ліліана взяла жменьку землі щоб висипати її на могилу Марії в Торонто. Через роки і відстані вони знову будуть разом.

Олександр ЩЕРБАТЮК

26.10.2019 00:33
Переглядів: 1949
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.