^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
10.10.2019 11:57
1360 переглядів
0 коментарів
''Вірю, дитино, що буде краще''

Авто увесь час стрибає на вибоїнах, які рясно встелили дорогу, що веде до Мошурова. Якихось десять, чи то й менше, кілометрів – і вибоїни зникають. Заїжджаємо, спускаємося вниз дорогою. Зустрічає кожного, хто приїздить в це велике село, став, огороджений добротним парканом. Їх у селі чотири. Підіймаємося дорогою вгору. Он де стоїть старий магазин. У ньому зараз працює відділення Нової Пошти, яке відкрили тут зовсім недавно. Трішки далі – ще одне відділення зв’язку. Невеличка будівля з верандою. Сьогодні тут багато людей. Здебільшого, старшого покоління. Чоловіки палять, обговорюючи щось своє. Жінки, старенькі бабусі радіють один одному, радіють зустрічі, розмовляють. Теми різні.

-Як вам живеться у селі? – запитую.

-Та добре, - каже бабця Надія. – Мені цього року вже 70. Проробила весь вік будівельником, а пенсії заробила аж дві тисячі, - посміхаючись, ділиться старенька, поправляючи хустинку. – Зайди, дитино, до нашої школи. Чи в садочок. Там діток багато, гарно так, - радить.

Школа знаходиться неподалік. До речі, сільська рада, будинок культури тут розміщені під одним дахом. Сільського голови немає на місці. «У справах поїхала», - кажуть співробітники. Тому, не гаючи часу, піднімаюся кількома східцями до алейки, яка веде до школи. Прочиняю двері. Зустрічають мене колони, що впираються десь високо у стелю. А ще – яскравий український вінок на стіні праворуч – справжня різнобарвна окраса. На першому поверсі – їдальня, з сучасним ремонтом. У рядок вишикувалися умивальники, стоять столики зі стільчиками. На кухні кипить робота. Діти саме пообідали, тож роботи вистачає. Років зо два, як зробили ремонт на самій кухні, поклали плитку, придбали нову морозилку.

-У нашій школі навчається 158 дітей, ще двоє мають прийти до нас, - розповідає Валентин Нишпора, директор школи. Розмовляємо у його кабінеті, що тут же, на першому поверсі. – 23-є діток приїжджають до нас з Романівки шкільним автобусом, який надає відділ освіти. Свого власного ще не маємо, але працюємо над цим питанням. 9 дітей батьки самостійно підвозять з сусідньої Поташі. У нас харчуються 148 дітей. але цифра ця не стала. Безкоштовно – діти пільгових категорій, їх 18 осіб. Решта – за рахунок батьків. Десь років зо два, як ми перейшли на безготівковий розрахунок. До речі, цього року, аби здешевити харчування, здаємо овочі: столовий буряк, картоплю, моркву та цибулю. Ці овочі проходять перевірку у Держпродспоживслужбі, ми отримуємо сертифікати якості. Приємно, що нам допомагають і сільгосптоваровиробники, підприємці. Весною, наприклад, 75 кг борошна нам надало підприємство Володимира Петровича Мовчана. ТОВ «ДУКРА АГРО» теж борошна привезли. Дітям готують млинці та вареники. Цього річ ми шукали вчителя фізкультури, але так і не знайшли, тому частину уроків веде не фахівець. Така проблема є не тільки у нас, а й по всій Україні.

У Мошурівській школі кілька класів мають доступ до мережі інтернет: кабінет математики, фізики, хімії, музичного мистецтва, бібліотека. Учні мають можливість моделювати за допомогою комп’ютерної техніки, проводити віртуальні досліди. Минулого року закупили нові меблі на кошти субвенції сільської ради. До речі, і НУШ також майже вмебльована. Усе, що замовляли, майже все отримали. Лунає дзвінок. Разом зі Світланою Шкодою, заступником з навчально-виховної роботи, йдемо до 2-го класу.

Коридор школи зустрічає діток яскравим плетеним сонечком. І таких робіт ви тут знайдете чимало. Школі їх подарувала Галина Шелест, яка вже 4-й рік на пенсії, а колись вела у школі гурток в’язання.

Після обіду діти займаються у філіалі Тальнівської ДМШ, який діє не перший рік при школі. Кабінет музики, за словами Валентина Нишпори, гарно обладнаний. Є якісні пульти, мікрофони, ямаха. Дітям цікаво займатися? Як гадаєте? Дівчатка та хлопчики беруть участь у конкурсах, займають призові місця у різних номінаціях. Вони залюбки грають на музичних інструментах не тільки на заняттях, а й на всіх заходах, які відбуваються у стінах школи та сільського будинку культури. До речі, можна й на вокал ходити. Хто має хист до співу, ходить займатися до студії, якою керує директор СБК Віталій Фурса.

Від школи до садочка – кількасот метрів. Минаю стадіон. Територія дитсадка досить велика, огороджена парканом. За ним – клумби з казковими героями, гойдалки. Граються діти.

-Добридень, - усміхаючись, каже у відповідь Оксана Нишпора, тримаючи маленького хлопчика на руках. Вона – завідуюча. – Ходімо, покажу вам наш садочок «Барвіночок», - запрошує. – У нас дітки від 2,5 до 5-ти рочків. Зараз ходять 56. Діє дві групи: старша, у якій 22 діток, і різновікова. У ній діток аж 34-ро. Працюють у нас дві нянечки і стільки ж вихователів. Садочок розрахований на сто діток, двоповерховий. Проект вже виготовили, експертизу зробили, другий поверх приміщення потребує ремонту. Сільська рада допомагає нам коштами, підприємці підсобляють. Та й батьки молодці, все для своїх діток стараються.

З гарним настроєм залишаю дитсадок. Це ж треба, як багато діток у селі! А є діти – є і майбутнє.

-Добре, що ми недалеко від райцентру, - каже Юрій Сипченко, якого зустрічаю дорогою назад. Саме приїхав додому машиною. – Як подивлюся: вимирають села по всьому світу.

Вимирають. А Мошурів – живе! У ньому – 1703 жителі. Сюди можна дістатися автобусом тричі на тиждень, по базарних днях. Працюють 7 магазинів: 3 продуктові і 4 промтоварні. І чого тільки в них немає! На полицях знайдеться все необхідне. Усі 15 вулиць та 7 провулків освітлюються. Працює Мошурівський консервний комбінат, підприємства ТОВ «Чорна Кам’янка», ПП «Тальне Агрохім», ТОВ «ДУКРА АГРО», ФГ «Шевченкове –Л». Донедавна у селі працювала дільнична лікарня, яку реорганізували в амбулаторію. До неї і прямую.

-У нас, - починає розповідати завідуюча амбулаторією Катерина Дідух, худорлява жіночка, - укладено 1946 договорів. А це на 156 більше від норми. Зараз працювати важче, адже скоротили багато персоналу, зокрема, акушерку та медсестру фізкабінету. У нас діє денний стаціонар, люди приходять на уколи, капаються. Діток багато. У школі, садочку – більш, ніж 200. Ще 10 – малюки до року. Усе це – наші виклики.

Виходжу надвір. Навпроти магазину стоять односельці, розмовляють. Підходжу до них. Старенька бабуся Фросина, зовсім невеличка, з незвичним прізвищем Кауканова розповідає мені про своє життя, про те, як колись працювала, як було колись і як стало тепер. Наостанок додає:

-Вірю, дитино, що буде краще. Що будуть позитивні зміни. Не було б гірше. Є шматок городу, є курочка, є кізочка, є пенсія – жити можна.

Ольга ОСІЯНЕНКО

Читайте також : "Батьки просили залишити дитячий садок у селі''