^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
31.08.2019 8:21
1104 переглядів
0 коментарів
Вчителька добра і любові

Якщо людина постійно в роботі, час злітає непомітно. Та й лік тоді йде не дням, не місяцям і навіть не рокам. Лік йде її ділам. А коли тими ділами був виповнений кожен день протягом майже шестидесяти років твого життя? Як он у Ліни Денисівни Терещенко, котра, маючи саме такий педагогічний стаж, сорок чотири роки поспіль торувала стежку до школи-інтернату на малій батьківщині Тараса Шевченка, будучи тут шість років завучем і тридцять вісім - директором.

Сьогодні ця школа - то справді райський куточок, чарівний острівець в розбурханому морі, котрий минають всі соціальні бурі й шторми. Проте далеко не всі знають, що для того, аби мати сьогодні відомий за межами Черкащини освітній заклад, де створені всі належні умови для навчання та творчого розвитку дітей з урахуванням їх здібностей, пізнавальних інтересів і нахилів, формування їх національної свідомості засобами класичного та національного мистецтва, їй довелося пройти крізь три реорганізації: зі школи для дітей-сиріт в школу для дітей з вадами у фізичному і розумовому розвитку – в школу мистецтв і народних ремесел, на базі якої й створено нинішню спеціалізовану загальноосвітню школу-інтернат з поглибленого вивчення предметів гуманітарно-естетичного профілю. Всього траплялося за цей час. Доводилося директору оббивати пороги всеможливих районних і обласних владних структур, аби мати кошти на утримання дітей, налагодити їх повноцінне харчування, створити належний затишок в навчальних класах і гуртожитку. А скільки зусиль докладала, аби прискорити будівництво нових корпусів, зокрема мистецького, який нині став справжнім осердямвсього навчального закладу. Адже тут – Тарасова світлиця і музей історії школи.

Взагалі ж, коли вести мову про історію, то її життя так тісно переплелося з життям школи, що нині вони сприймаються як одне ціле й нероздільне. Вони разом, крок за кроком, піднімалися до вершин освіти. Ліна Денисівна – спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, заслужений працівник освіти України, відмінник освіти України, кавалер ордена Княгині Ольги третього ступеня, лауреат премії ім. Народного вчителя О. А. Захаренка. А педагогічний колектив, очолюваний нею, майже щороку відзначали на обласному й всеукраїнському рівні, як один з кращих. Серед отриманих нагород - Диплом Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, медаль «Мистецький олімп України», Золота і Срібна медалі за перше місце у другій Всеукраїнській виставці «Інноватика в освіті України», золота медаль за участь у Шостій та Восьмій Міжнародних виставках «Сучасні заклади освіти» в номінації. А почесних грамот районного та обласного рівня й не перелічити.

- І за все це вдячності варті всі - від сторожа до кожного з педагогів, яких у нас більше вісімдесяти, - зазначає Ліна Денисівна, пригадуючи і радісні, і дещо сумні шкільні будні. Та як би там не було, вони ділили все навпіл і ніхто ніколи не скаржився, що чогось не вистачає в родинах, що зарплати аж надто низькі, а роботи дуже багато. Як і на те, що з усього обладнання наприкінці дев’яностих – на початку двотисячних років мали з музичних інструментів один старенький баян, з ТЗН – один телевізор та кілька програвачів, один епідіаскоп та декілька простеньких фільмоскопів. Всі вірили своєму директорові, вірили, що з часом все зміниться на краще. І справді, з часом все устатковувалося, поступово створювалася міцна навчально-матеріальна база. Особливо плідними були минулі роки. Лише торік отримали сучасні кабінети біології, фізики, хімії, лінгафонний кабінет, мали комп’ютерний клас, майже десяток мультимедійних проекторів, відеокамеру, сучасний дзеркальний фотоапарат, у кожному класі - телевізор, DVD, магнітофон чи музичний центр. А нещодавно отримали сучасне обладнання для кабінетів географії, математики, української мови, образотворчого мистецтва та кабінету Захисту Вітчизни з інтерактивним тиром. Відповідно до вимог НУШ обладнали перший клас. Якщо ж до цього додати й завершення будівництва нової котельні на твердому паливі, то можна з впевненістю сказати, що в школі успішно підготувалися до нового начального року. От лише на цей раз перший дзвоник лунатиме при новому директорові – Ліна Денисівна йде з посади в зв’язку з виходом на пенсію.

Нелегко прощатися зі школою, в яку вклала весь жар свого серця. Болить воно нині. Проте тримається, як і завжди, вчителька добра і любові, як називають її і в колективі і в селі. І , як зізнається, не могла отак просто піти зі школи, не сказавши «спасибі» всім, з ким працювала пліч-о-пліч всі ці роки, «за те, що змогли разом вистояти і не осоромитися ні разу перед перед батьками учнів, перед земляками». Тому й взялася за перо, аби розповісти в газеті про свою школу, її досягнення і подякувати всім за розуміння та щиро побажати їм нових успіхів.

«Є різні побажання про розставанні, - писала зокрема. – Мені ж найбільше подобаються слова «хай щастить!». Їх я й адресую школі, її працівникам, учням, їхнім батькам».

Знаю, що не менше щиросердечних слів адресують й адресуватимуть Ліні Денисівні всі, з ким пройшла вона дорогою випробовувань, аби створити таку, одну з кращих в Україні, школу.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

Читайте також : Він був першим творцем пам'ятників Тарасові Шевченку на Черкащині