^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
13.08.2019 9:08
621 переглядів
0 коментарів
Коровайниця з Тальнівщини хоче, щоб онуки не забули смак домашнього хліба

68-річна Олена Багрій із Павлівки Другої Тальнівського району усе життя пропрацювала у культурі. Має 51 рік стажу. Але знана вона далеко за межами рідного села, як майстриня хлібопечення.

– Раніше на хрестини, весілля чи поминки хліби не замовляли в Тальному, самі місили, самі пекли в печі. У кожному селі були свої кухарки і коровайниці. У Павлівці ще мої баба і мама поварували. Мати моя пекла, а як я вийшла заміж, то вже ж і мене кликали на коровай. Вчилася в них, а тоді й сама була старшою коровайницею, – сміється Олена Павлівна і додає: «Маю око споглядацьке».

Майстриня згадує, як далекого тепер уже 1988 року директор музею історії хліборобства Вадим Мицик запросив її взяти участь у виставці на свято обжинків. Тоді на стадіоні в лісопарку умільці з усього району представляли свої роботи: хто різьбу по дереву, хто вишивання, хто соломоплетіння…

– Я напекла весільних хлібів. Зробила 22 вироби: коровай; калач весільний для молодих; голуби; шишки, які дарує молода, коли просить на весілля; шишки, якими обдаровують родичів (колись же ж короваєм, шишками ще й подарунками дарували – хусткою, наприклад, а як хрещена, то щось краще підносили); була і для коровайниці шишка. Дідові й бабі пекли «курінь», для хрещених пекли «щітку», – із захопленням і знанням справи розповідає Олена Багрій. – За ці хліби тоді зайняла 1 місце! Керівники району вручили мені на підносі 2 піали з свіжим медом.

Відтоді Олена Павлівна бере участь у багатьох районних заходах, представляє рідне село та Тальнівщину на обласних виставках. Навіть у музеї народної архітектури та побуту в Пирогові, що під Києвом, свої вироби представляла:

– Було це у 2000-му році. У хаті із Старих Бабанів Уманського району відтворювали весільний обряд, якраз тоді в Пирогові був Ющенко із делегацією. Мене одягли у сорочку, вбрали в спідницю, хустку закутали.

Жінка входить в образ і пригадує, як раніше весілля тиждень гуляли.

– В п’ятницю пекли молодим калач, обв’язували червоною стрічкою і клали дві ложки (коровай різали у той день, що весілля, раніше це була неділя), а у понеділок різали калач і роздавали всім людям.

Далі наспівує весільної:

А п’ятниця та калачниця,

А субота – коровайниця,

А неділя – розмай-коса,

Понеділок – потерай краса.

А вівторок – то сяк, то так,

У середу потерай п’ятак,

Шо ж ми будем у четвер робити,

шо не будем горілочки пити?

Запряжемо дядька й тітку

та й поїдем по горілку.

Цікавлюсь, чи часто односельці просять спекти весільний коровай?

– В селі зараз живе десь 140 людей. Весіль не роблять, бо нема молоді, – із сумом каже пані Олена. – Минулий рік онук женився, то пекла! В Білій Церкві було весілля.

В основному пече із власного борошна. На короваї йде від 15 до 20 кілограм. – На 95-річчя району привезли борошно, тоді напекла багато виробів: хліб на щодень, калач на Різдво, паска на Великдень, калита на Андрея, пиріг святковий. Коровай був трьохярусний. Кожний ярус пекла окремо, потім з’єднувала і прикрашала «свічками» із тіста на паличці, – ділиться секретами коровайниця.

Олена Багрій зізнається: у цьому році лише тричі пекла короваї – на день народження, на День села (на Петра-Павла Павлівка Друга святкувала своє 360-річчя) і на зустріч однокласників. На щодень хліб купує в односельця, який двічі на тиждень привозить Мошурівський хліб за попереднім замовленням. Каже, магазинний влітку довше зберігається. Та й мороки менше: не треба зайвий раз піч натоплювати. До того ж, руки болять вимішувати тісто. Коли необхідно, просить допомоги у меншої сестри Ніни, теж знаної коровайниці. Печуть разом і поодинці.

Свій дар майстриня передає доньці, вона в Онопріївській школі навчає народознавству.

Під кінець нашої зустрічі знана павлівчанка Олена Багрій зізнається, що у 2005 році до неї зателефонував етнограф Вадим Мицик поділився приємною новиною і привітав з прийняттям до Національної спілки майстрів народного мистецтва. З того часу минуло 14 років, але посвідчення так ніхто і не вручив. Втім, жінка працює не заради папірців, а щоб онуки не забули смак домашнього хліба.

Олег ШАТАЙЛО

Читайте також : Коли закінчували мурувати будинок чи хлів, на вугол ставили банку із квітами