^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
11.08.2019 9:01
1616 переглядів
0 коментарів
''Колись було село, а зараз получився хутір, що далі – залишиться лише земля?''

Так як і мої знайомі, я завжди думала, що Павлівка II Тальнівського району знаходиться біля Павлівки I, що ці села належать, можливо, до однієї сільської ради і розташовані по сусідству, адже мають схожу назву.

Тому, коли вранці у п'ятницю вирушаємо у командировку, наш водій дивується, мовляв, налаштувався їхати у сторону Павлівки I, потім пригадує, що коли їздив за грибами у Кобиляки Тальнівського району, то біля Онопріївки зустрічав вказівник Павлівка II. Тобто село від райцентру розташувалось аж за 26 кілометрів. Павлівка II та невеличкий хутір з 5-ма дворами Кобиляки входять до Онопрієвської сільради. Доїжджаючи до цих сіл, на привелике здивування, ми побачили асфальтовані дороги, причому у гарному стані.

-Село асфальтоване, бо уродженець Павлівки II нині покійний Алілуйко Микола Пилипович все життя пропрацював у Черкаському дорожньому відділі, завдяки йому тут хоч дороги тепер лишились, але людей на пальцях перерахувати, - проводить павлівськими шляхами кореспондентів Ніна Куцурук, діловод з Онопріївки. Саме її попросили стати на кілька годин нашим гідом, адже жінка родом з цього краю, тут й досі проживають її батьки-пенсіонери. Корінні жителі села, а їх всього 34, пенсіонери (крім Миколи Шевченка і Василя Петровича, але він приїжджий), дізнаємось від Василя Бондаренка, сільського голови Онопріївки.

-Кілька років тому до нас приїхали жити молоді сім'ї екопоселенців з дітками, ми їх так називаємо, - уточнює чоловік. – Тепер, думаю, до 50 осіб у селі набереться. Хат більше як живущих! Згадую, як у 1996 році у сусідніх Кобиляках проживало 25 осіб, а зараз 11, а у Павлівці 140, - ділиться сільський голова.

Їдучи селом, бачимо пустинні вулиці, на яких лише по кілька жилих будинків, але це не заважає заїжджим торговцям їздити і пропонувати виміняти сільським жителям шило на мило. Зустрічаємо підприємця на позашляховику, який вмовляє павлівчанку придбати мультиварку «з рук» за збільшеною ціною, користуючись становищем жінки, яка майже не виїжджає з села, не орієнтується в цінах на побутову техніку. Таких проїжджих «торгашів», за словами місцевих, повно, особливо після того, коли люди отримують пенсії.

Через Павлівку II раз на тиждень курсує рейсовий автобус, квиток на який коштує 30 гривень. Також селяни можуть під'їхати до райцентру автобусом Київ-Тальне, який їздить через село у п'ятницю, суботу, понеділок.

- Якщо треба до лікаря в Онопріївку, за найману машину просять 50 гривень і то, якщо вкладешся. До Тального 300 гривень, шукаю часників, прошу, щоб підвезли, як треба мені з дружиною. Автобус наш то ходить, то не ходить. У Тальне вже близько року не їздив. Бабі у 90 років важко взагалі з хати вибратись, мені хоч і 71 рік, але теж важко ходити, вироблений, - опершись на паркан свого двору, 71-річний Дмитро Якименко говорить з нами про життя у селі. Зі слів сусідів дізнаємось, що чоловік усе своє життя відпрацював трактористом. Але й у поважному віці не відмовляється сісти на невеликий тракторець, яким обробляє власний город.

Чоловік розповідає, що по сусідству живе молода родина зі столиці, яка нещодавно сюди переїхала рейсовим автобусом, який курсує через сільську дорогу.

-Петро з Києва, господар, торгує у нас в селі хлібом, крупами, цукерками, сіллю, приправами, сірниками. У селі магазину як такого немає, все споживаємо, що виростили на городі та в загорожі, - посміхається пенсіонер.

Як і інші пенсіонери-павлівчани нарікає на копійчану пенсію, якої не вистачає навіть на необхідне. Землі чоловік з дружиною здають в оренду місцевому підприємцю Моріцу Штамму. Пенсіонер говорить, що за пай підприємець дає 1 т 250 кг зерна: пшениці та кукурудзи і так допомагає, якщо люди звертаються.

На вулиці, де мешкає родина Якименків, помічаємо ще кілька жилих будинків, селяни кажуть, що ця вулиця ще заселена, а от та, що за сільським клубом – ні. На ній мешкає лише одна жінка.

-Недавно Вадим з Тального придбав будинок. Він тримає пасіку, їздить на заробітки, а жінка з дітьми дома сидить, знову вагітна, - знайомить нас з односельцями Дмитро Миколайович.

Поки говоримо, до розмови приєднується сусідка пенсіонерів, яка 9 років тому приїхала сюди з Донецької області доглядати хвору одиноку матір.

-Коли батька не стало, все покинула і приїхала до матері. Вона вже старенька, не ходить, не бачить світу Божого. Так і живемо з нею, городи маємо, худобу. З Луганської області онучку свою до нас на Тальнівщину забрала. Цього року вона вступила в Уманський педагогічний коледж. Думали потрапить як пільговик на бюджет, але відмовили, мовляв, пільговиків багато не набирають, тому пішла на платне. Поки живе з нами, а з вересня поїде навчатись, тоді не знаю, як сюди на вихідних добиратиметься, прийдеться наймати машину до траси, щоб дитина села дісталась, - ділиться наболілим жінка.

У Павлівці II продовольчого магазину як такого немає. Підприємець Петро з Києва два рази на тиждень (понеділок, четвер) постачає у село Мошурівський хліб за попередніми замовленнями односельців. Також продає людям крупи, приправи та солодощі, сірники, інше дрібне продовольство.

-На сім'ю з кількох осіб беремо 4-5 буханців хліба на 3 дні вистачає. Тоді ще замовляємо. Добре, що є де хліб придбати, - розповідають пенсіонери.

У Павлівці II є центральний водопровід. Якщо ж ламається щось, люди ремонтують все власними силами. Село негазифіковане, тому, аби у будинку мати газ для приготування їжі чи консервацій, потрібно заправити балон за 700 гривень. На телефонний зв'язок павлівчани не нарікають, говорять, що покриття зникає рідко. У кожному жилому будинку є телебачення – звідси і дізнаються новини зі світу.

У центрі села – сільський будинок культури та невеличка кімната з книгами (бібліотека).

-Концерт робили на День села, більше ми тих концертів не бачили. Дуже гарно виступали дівчата з Онопріївки. Коли ж інші свята: Івана Купала, День села – за павлівчанами приїжджає транспорт від орендарів, аби довезти пенсіонерів на святкування в Онопріївку, що за 7 км звідси, - пояснює павлівчанка, яка щойно поралась на городі.

-Це вперше за довгий час ми відсвяткували День села. Все пішло від моєї пропозиції: на виборах був спостерігачем, та й питаю дівчат чи знають вони, що Павлівці II буде ювілейних 360 років. Вони й не знали, тому усі вирішили організувати концерт та святковий обід. Бо влітку ще з хлопцями можемо вийти поговорити, а взимку на вулиці ні душі, - опершись на ціпок, розповідає нам про село 73-річний корінний житель Володимир Багрій. Додає, що у клубі справляють поминальні обіди, адже іншого місця немає.

Чоловік у розмові згадує, як раніше жило і процвітало село. Які були ферми, радгосп, одним словом життя. Зараз у селі майже безлюдно, про минуле нагадують руїни кроле та свиноферм, тракторна бригада. У центрі замулений став, який колись був повноводний та багатий рибою. Біля центральної вулиці покинута автобусна зупинка та руїни від радянського магазину зі скляними вітринами та ґратами на вікнах.

Ті молоді сім'ї, які приїхали сюди жити зі столиці, зізнаються, саме тут відчувають свободу, свіже повітря та прилив енергії. Маленькі дітки сидять вдома з матерями, старші готуються цієї осені вперше піти до школи в Онопріївку.

Старожили зітхають: «Колись було село, а зараз получився хутір, що далі – залишиться лише земля?». Запитуємо, а якщо терміново потрібна швидка допомога сюди чи в Кобиляки? На що чуємо відповідь: з природою живемо у природі й помремо.

Ось що з роками стається з селом, у якому немає школи, садочків, роботи та розвитку. Це ж саме чекає інші села у Тальнівському районі, які під керівництвом Валентини Любомської, голови РДА стануть такими ж.

Анна ДРАГУН

Нагадаємо: У Павлівці Першій відремонтували ФАП