^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
10.08.2019 11:30
1067 переглядів
0 коментарів
Їх називають іновірцями, язичниками, сироїдами, переселенцями

Кожна історія має свій початок. Ця почалася, коли у село Павлівка Друга на Тальнівщині почали приїжджати молоді сім'ї, купували спустошілі хати і облаштовували свій незвичний побут. Для місцевих вони дещо дивакуваті. Адже город не обробляють, навіть не орють, якщо щось садять, то вкривають мульчею. Свійських тварин теж не тримають, бо м’яса не вживають. З місцевими контактують, але більше спілкуються між собою. Усе невідоме обростає догадками: їх у навколишніх селах називають іновірцями, язичниками, сироїдами, переселенцями. Та про те, що вони нікому заважають, стверджує кожен.

- Хороші, не п’ють, не крадуть, - теребить квасолю баба Марія, у сусідстві у неї живе така родина.

-Вони безвредні, один із них он продуктовий магазин відкрив у селі, більше часу десь у Києві живе, а тут зрідка появляється. Товари завозить, а сусідка торгує. Декотрі з їхніх ходили до голови й поле хотіли взяти,- розповідає дід Дмитро і тішиться, коли вулицею за мамою пробігають четверо малюків. Погодьтеся, чути дитячий сміх у селі, де залишилися самі пенсіонери, справжня радість.

36-річного Дмитра та його 40- річну дружину Олесю Павлових застаємо вдома. Родина квапиться, бо вирушають до Чорного моря на щорічний фестиваль «Простір Любові», що під відкритим небом збирає їхніх однодумців. Розмова склалася відкрита, щира. Він – киянин, навчався у КПІ (щоправда диплом не захистив), об’їздив на велосипедів пів України, багато читав, шукав свій шлях до гармонійного життя. Вона народилася у Піщаній на Тальнівщині, навчалася у столичному інституті, потім працювала у клубі органічного землеробства та центрі творців родових помість. Жила у гуртожитку, багато різних цікавих людей зустрічала на шляху. Читала книги, напевне, ті ж самі, що її майбутній чоловік. Обох із них зацікавили екопоселення, як спосіб створення ідеальних умов проживання. Зустрілися на толоці під Києвом, під час розбудови одного з таких поселень. На той час пройнялися наскрізь ідеєю створення помешкання на землі, що наповнювало б енергією, а не забирало її. Почали жити разом. Спочатку на дачі у Дмитрових батьків, за 50 кілометрів від Києва.

-Моєму чоловікові було так зручно, він їздив на роботу в Київ. Я ж відчула, що так не можу. Немає ніякого спілкування. А там молоді сім'ї пиво п’ють, матюкаються. У такій атмосфері мали б рости мої діти. Це неприпустимо.

Так Павлови потрапили на Тальнівщину у мальовничу Павлівку Другу, де серед горбистої місцевості над ставом знайшли ідеальне місце для свого помешкання. Та й молоді, про яку йшлося раніше, тут не було.

-Коли людина живе у квартирі, то вкладає в неї всю енергію, як у камінний мішок. Наша ідея – вибратися з цього мішка і створити таке помешкання, щоб енергія, яку ти вкладаєш, поверталася тобі ж. Для цього були зроблені розрахунки. В загальному необхідно один гектар землі, не менше. Земля має бути не орана (так звана екозона), тоді створюється необхідна температура, потрібний мікроклімат, обов’язково з озером у середині чи десь поблизу. Ми прагнемо створити ідеальні сади, де по периметру ростуть дерева, не обов’язково яблуні чи груші, а абсолютно всі дерева. Ми намагаємося запхнути у цей гектар абсолютно усі рослини, що тут ростуть. До 5 тисяч рослин! Прикол у різноманітності, - захоплено ділиться чоловік ідеєю ідеального саду та городу. - Ми намагаємося вирахувати взаємозв’язок між рослинами. Знаючи, що у тіні горіха ростуть тільки бабині сльози, саджаємо ці квіти. А морква, наприклад, добре росте поряд з цибулею, яка не пускає муху, що їсть моркву. Із таких концепцій складаються наші знання. Ми хочемо заложити цей сад так, щоб він сам себе створював. Це великий труд, але енергія нікуди не дівається, - впевнений Дмитро.

Поки що їм це вдається лише на словах. На місці звичного городу посаджено кілька молодих дерев, серед яких і маленька голуба ялинка, що зовсім непомітна у екозарослях. У горшках у затінку витикаються кедри. А за ними кілька кущиків троянд та однорічні виноградні лози. Зате на старій розлогій груші посеред двору є мрія кожної дитини - хатинка на дереві, змайстрована батьком для дітей. Трохи далі - батут справжній і ще один, змайстрований із сітки старого ліжка, гойдалка. Зазвичай тут граються не лише діти Павлових: 11-ти річна Іванка та 4-річний Климентій, а й інших павлівців. А їх тут 5 сімей живе. Ось недавно приїхали Іваненки, вони пропагують сироїдіння. Мають інтернет-магазин вегетаріанської їжі «Нектар», 3 рази на тиждень відправляють замовлення (горіхи, насіння, пасту, кокосову стружку, водорослі, олії, тощо). Петро Монець має магазин «Удачнік» і торгує продуктами органічного землеробства. Ще одна сім'я живе за рахунок пасіки (доглядає 20 бджолосімей).

Завдяки Дмитрові Павлову всі сусідні села мають можливість користуватися інтернетом, бо саме він збудував з брухту 10-ти метрову вишку для провайдера інтернет-зв’язку. Він ніколи не відмовляє місцевим, підвозить, куди просять. Донечка Іванка – єдина на весь клас відмінниця, попри те, що до школи ходила через день (це бажання батьків, щоб не втомлювалася).

Ці люди почуваються щасливими, не купуючи модних шмоток та не п’ючи вина, не нарікаючи на владу й на продавця у магазині. Живуть розміреним життям за принципом - що виростив, те й маєш. І тому нема кого звинувачувати.

Ліна ЯЛОВСЬКА

Читайте також: 35-річна Світлана Гримайло з Тального виготовляє власноруч натуральну косметику