Махінації навколо Звенигородського водосховища припинили громадські активісти

Вже тривалий час звенигородчанам доводиться відстоювати водосховище на Гнилому Тікичі, рибні запаси в якому постійно привертають увагу любителів легкої наживи. Проте такого масового і нахабного намагання захопити водоймище, як минулого року ще не було. Оскільки про це вже повідомляла наша газета, досить коротко нагадаємо суть.

Так, торік нікому не відоме до цього ТОВ «Рибартіль» фактично отримало дозвіл господарювати на Звенигородському водосховищі, розробивши в столичному Інституті іхтіології документи на його рибогосподарську експлуатацію. Проте, оскільки при цьому «Рибартіль» діяла без погодження з Черкаською ОДА, яка є власником цього водного об’єкту, в облдержадміністрації, дізнавшись про таке самоуправство, проаналізували всі обставини і дійшли до висновку, що (подаємо мовою документу) «Звенигородське водосховище є водоймою комплексного призначення, яка окрім всього іншого, використовується для питних потреб і тому не може використовуватися для промислового рибальства чи аквакультури. На ньому неможливо створювати товарне рибне господарство і розробляти режим рибогосподарської експлуатації та науково-біологічне обґрунтування водного об’єкту. Крім того, використання водного об’єкту для рибальства здійснюється за згодою його власника, в цьому випадку – Черкаської обласної державної адміністрації».

Та не встигли у Звенигородці полегшено зітхнути, як на сайті Управління Держрибагенства у Черкаській області з’явилося повідомлення про зарибнення водосховища цією ж «Рибартіллю». І не тільки Звенигородського, в яке, згідно цього повідомлення було вселено майже 7 тонн зарибка товстолоба, судака, білого амура та коропа, а й Юрківського, Ватутінського та Лоташівського.

Сам факт «зариблення» у Звенигородській райдержадміністрації та в міській раді сприйняли з олімпійським спокоєм, хоч кожен етап вселення малька у водойми мав би бути задокументованим і проводитися якщо не під контролем, то хоча б за присутності представників громадськості та місцевого самоврядування, чого не було дотримано.

Проте представники громадськості, дізнавшись про маневри довкола водосховища, забили тривогу. Ними, зокрема, й було ініційовано скликання розширеної наради за участю керівників владних структур району, депутатів районної ради, ведучих спеціалістів відповідних районних та обласних управлінь та організацій. Проте це, ніким не кероване зібрання аж надто нагадувало циркову виставу, а керівники райдержадміністрації, до компетенції яких і входять питання належного використання природних ресурсів та охорони довкілля, почувалися всього лише глядачами на ній, лише поглибило наявну проблему.

Таким чином, зайшлі «рибалки» безборонно господарювали б на Гнилому Тікичі, аби в ситуацію не втрутилися громадські активісти, очолювані лікарем-пенсіонером Юрієм Сікалом. Побувавши на водосховищі, опитавши місцевих жителів, вони дійшли до висновку, що повідомлення про зариблення не відповідає дійсності. Передусім воно було технологічно неможливим при мінусовій температурі повітря, яка тоді панувала. Окрім того, під’їхати до Звенигородського водосховища з зарибком за несприятливих погодніх умов (а зарибнення, як вказувалося у відповідних документах, відбувалося 23,25 і 27 листопада, коли береги Тікича були вкриті мокрим снігом) аж ніяк не можна було. Проте новоявлені «рибалки» намагалися будь-що видати бажане за дійсне. Це засвідчували й отримані Юрієм Сікалом документи звітності ТОВ «Рибартіль» про виконання робіт із заселення водних біоресурсів у Звенигородському водосховищі. Так, відповідні акти були підписані лише виконавцем та представником рибоохорони, тоді як до відповідної комісії, яка мала б затвердити факт зарибнення, повинні були входити представники рибагенства, місцевої райдержадміністрації або органу місцевого самоврядування та територіального органу Держекоінспекції України. Та при цьому вони були затверджені головою комісії, котрим був не хто інший, як начальник Управління Державного агентства рибного господарства у Черкаській області В.Іванько.

В ході подальшого розслідування представниками громадськості факту фальсифікації зарибнення та неправомірності розробки для ТОВ «Рибартіль» режиму рибогосподарської експлуатації Звенигородського водосховища стало відомо, що в інтересах «Рибартілі» діють й інші високопоставлені чиновники. Цілком можливо, що й в правоохоронних органах знали, хто стоїть за зайшлими «рибалками», бо реагували на заяви Юрія Сікала як мокре горить, а інколи взагалі намагалися видати дії «Рибартілі» цілком законними. Так, у відповіді Звенигородського відділу поліції ГУНП в Черкаській області на звернення Юрія Олександровича до голови Черкаської ОДА значилось, що поліціянтами не виявлено ознак ні кримінального, ні адміністративного правопорушення. При цьому правоохоронці посилалися на телефонну розмову з М.В. Драчем – заступником директора ПП «Інститут з питань іхтіології», того самого інституту, який і видав всупереч вимогам ст. 1 і ст.5 Водного Кодексу України науково-біологічне обґрунтування щодо користування «Рибартіллю» Звенигородським водосховищем. А з подальших документів, наданих громадським активістам на їх вимогу, стало відомо, що Драч одночасно з директором інституту Русланом Мельником є співзасновником ТОВ «Рибартіль».

Таким чином, вимальовувалася чітка корупційна схема відмивання коштів та незаконного збагачення: офіційно повідомивши про зариблення водосховища та підтвердивши це фіктивними документами, «рибалки» вже через півроку могли на законних, так би мовити, підставах взятися за вилов риби, якої у водосховищі вистачає і без додаткового промислового зариблення. Враховуючи, що рибних запасів тут – не менше півсотні тонн, не важко було підрахувати суму виручки від такої оборудки. Водночас можна було уявити і шкоду, яку нанесла б така «господарська діяльність» головній водоймі міста. Розуміючи це, активісти зверталися у всеможливі інстанції, доводячи факт фальсифікації зарибнення і неправомірність розробки ПП «Рибартілі» режиму рибогосподарської експлуатації водосховища та добиваючись його скасування. Водночас було підготовлено відповідний позов до суду.

– Все це вимагало постійної напруги, – розповідає Юрій Сікало. – Окрім того, вже для направлення позову до суду потрібні були значні кошти, що створювало певну проблему для нас, пенсіонерів. Та ми постійно відчували підтримку громадськості. Не залишилася осторонь і районна рада. Зокрема нею на наше прохання було направлено звернення до Держрибагенства України з приводу скасування погодження Режиму рибогосподарської експлуатації Звенигородського водосховища.

Тож під натиском громадськості столичному чиновництву не залишалося нічого іншого, аніж вивісити врешті білий прапор. У відповіді Держрибагенства на численні звернення звенигородчан значилося: «Режим рибогосподарської експлуатації Звенигородського водосховища скасовано наказом Держрибагенства».

Ось так закінчилася своєрідна епопея, яка тривала майже півроку. Вона засвідчила, що громадськість – то велика рушійна сила. Тоді як звенигородське чиновництво, зокрема райдержадміністрація, в черговий раз показало, настільки далеке воно від інтересів людей…

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

Фото з сайту novadoba.com.ua