Дух і душа – безсмертні: пам’яті Руслана Маленка, полеглого Героя з Тальнівщини

► Небесний легіон Тальнівщини

Горить свіча, і пам’яті

сльоза

Додолу з неї краплями

стікає…

Земля ридає, плачуть

небеса…

Героїв Україна пам’ятає.

Богдан Пісний

Горять свічі біля портретів загиблих. Плачуть від непоправної втрати батьки, дружини, діти, внуки. У скорботі низько схиляють голови люди, бо розуміють: втрачаємо найкращих! Вони віддали життя за Батьківщину, за її свободу, за те, щоб українці могли повноцінно жити. Герої не вмирають доти, доки їх пам’ятають. Умирає тіло, завмирає серце, перестає текти по венах кров, але дух і душа – безсмертні. Герої житимуть у наших серцях, їхні імена навіки закарбовані кров’ю на скрижалях історії. Згадаймо сьогодні МАЛЕНКА Руслана Петровича. Друзі розповідають, що був він надзвичайно світлою людиною й життєлюбом. Якось дуже складно взагалі думати, говорити про нього в минулому часі. Чоловіка любили й шанували в селі як чесну й щиру людину, великого працелюба, майстра із золотими руками, прекрасного сім’янина, дбайливого хазяїна.

Народився Звитяжець 16 грудня 1975 року в селі Тальянки. Усе життя провів у рідному селі. Навчався в місцевій школі, мав багато друзів. Руслан ріс хорошою дитиною. Після закінчення 9 класу Тальянківської середньої школи вступив до місцевого аграрного технікуму, де в 1995 році здобув фах механіка-­електрика. Головний сержант, військовослужбовець Збройних Сил України після закінчення служби у війську повернувся до рідного села. Одружився з коханою Оленкою. У сім’ї народилося дві доньки – Оксана й Катерина. З дружиною й дітьми жив у гармонії та злагоді. Невпинно трудився, адже повсякчас піклувався про добробут своєї сім’ї.

Руслан Петрович у Тальянківському радгоспі-технікумі працював водієм, механізатором, комбайнером. Згодом продовжив свій трудовий шлях у ТОВ «Айова».

З 2014 року разом з братом брав участь у антитерористичній операції. 24 лютого 2022 року Героя мобілізували до роти охорони Третього відділу Звенигородського районного центру комплектування та соціальної підтримки. З 8 серпня він боронив східні кордони, усім серцем вірив у перемогу України й робив усе можливе й неможливе, щоб її наблизити. Головний сержант Руслан Маленко загинув 30 серпня 2022 року під час ракетного обстрілу в місті Дружківка на Донеччині. У тузі залишилися дружина Олена Борисівна, доньки – Оксана та Катерина, онучка Даринка, батьки – Лідія Якимівна й Петро Олександрович.

– Пів року молитов, сподівань, коротких телефонних перемовин і ненастанних очікувань захисту від Бога для всіх, хто безстрашно взяв у руки зброю й пішов спиняти ворога, щоб порятувати свій край, свій народ і свою державу. А тепер ні сподівань, ні очікувань. Лишень пекучий біль і сльози, – писав у соцмережі вірний друг, викладач та односелець Руслана Маленка Сергій Тихолоз, повідомляючи тальянківців про загибель земляка Героя.

2 вересня 2022 року Воїн на щиті повернувся на малу батьківщину. У Тальному біля пам’ятника Героям Небесної Сотні відбувся мітинг-реквієм. Ушанувати пам’ять Захисника прийшло багато краян: родина, друзі, знайомі, односельці, військові побратими, зовсім незнайомі люди, які хотіли подякувати герою за його мужність і любов до своєї Батьківщини. Траурний кортеж, який рухався містом, мешканці зустрічали навколішки живим коридором шани. Біль обвивала серце кожного, хотілося лише кричати, бо для слів місця не було.

Поховали Руслана Маленка в рідному селі. Віддали йому останню честь чи не всі односельці.

Шановні жителі громади, ніколи не забувайте, завдяки кому зустрічаєте тихі світанки. Побачите військового (байдуже, що ви незнайомі) скажіть йому одне слово: «ДЯКУЮ!» Для наших захисників це дуже важливо.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте нас також в Telegram!

18.10.2023 11:52
Переглядів: 3934
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.