^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
16.05.2019 8:35
713 переглядів
0 коментарів
Вишиванки треба вміти читати

Кожна жінка у своєму гардеробі мріє мати вишиванку. Свою, але справжню, автентичну шукала і я. Приглядалась, приміряла, та відчувала: не моє. Та от одного разу мені на очі потрапила справжня українська довга сорочка. Сказати, що вона мені сподобалася – нічого не сказати. Мене пройняло, я відчула її енергетику, неймовірним теплом повіяло від вишиванки. Уявляєте, яка сила майстерності! Пройшло кілька місяців, і я знайомлюся з майстринею, чия робота мене зачепила за живе.

59-річна тальнівчанка Лідія Задояна - не просто майстриня вишивки, вона справжній художник, що творить дива. Ви б бачили її роботи. Це просто шедеври. Рушники,скатертини,сорочки,картини. Я багато бачила вишиванок, та такої тонкості, філігранності й смаку не зустрічала. Народилася Ліда у селі Лебедівка Кам'янського району. Прадід по маминій лінії був відомий на всю волость майстер по шиттю кожухів.

– Два дідових кожухи я бачила у маминого брата. Це були неймовірно красиві речі. Прадід не просто шив кожухи, свитки, а й робив аплікації, оздоблював, декорував. І цим заробляв собі на хліб. Бабуся пригадувала, як у Голодомор комнезамівці шукали по хаті Шпирчине (прізвище прадіда) золото, протикаючи щупами абсолютно усе начиння. У бабусі була повна скриня рушників тканих. Їх не взяли. Ті рушники й врятували сім'ю у голодовку. Дід зібрав їх у мішок, повіз на Кавказ і виміняв на шість мішків кукурудзи. Так само у роки війни дітей рятували від холоду, мотаючи у дідів кожух. А сім'я була велика, селянська: семеро дітей. У 20 років мама вже мала четверо дітей, - розповідає жінка про свій рід.

Свою першу сорочку жінка вишила 27 років тому, коли почав відроджуватись національний дух. Саме у той час у дитсадках і школах почали робити українську хату. У «Ромашці», де методистом працювала Світлана Козак, була теж така хата. Туди ходила Ліда змальовувати фрагменти старовинних рушників, які були зібрані з усього району. І дуже захотіла вишити справжню автентичну сорочку. Та вчитися не було у кого. На допомогу прийшла подруга Світлана, дістала бабусину сорочку, вишиту виноградом, потім її розпустили, щоб правильно покроїти нову.

-То ще й технікою важко назвати, як я на звичайному полотні, на канві але зробила її. І добре пам’ятаю, як вперше одягла ту сорочку на якесь свято. Коли йшла біля школи №2, з однієї машини, що проїжджали дорогою, вискочив чоловік, підбіг до мене і радісно сказав: «Україна ще жива!». Уявляєте, що зробила сорочка! Тоді й Світлана вишила собі сорочку і ми ходили по Тальному, як білі ворони. Ніхто й подумати не міг, що пройде час і усі так масово одягнуть вишиванки, - захоплено розповідає Лідія Михайлівна, демонструючи свою першу сорочку, розшиту чорними нитками.

А далі були рушники, їх майстриня вишила кілька десятків. Орнамент вона не вигадує, а копіює з давніх колишніх рушників Тальнівщини, фрагменти яких дивом вціліли й потрапили до рук майстрині, щоб отримати друге життя. Наприклад, один із них із села Папужинці, ним клей витирали, коли шпалери клеїли. Майстриня до ниточки вирахувала і в точності відтворила надзвичайно красивий орнамент на полотні. А іншим рушником на весіллі ложки витирали. Ліда і його вишила, червоними і чорними нитками оживила полотно. Ще один жінка викупила у бабці з Гордашівки, що несла корзину на базар. На ньому зображено унікальну символіку – родові обереги. Незвичайний і рушник із Глибочка. Він вишитий у кінці ХІХ століття і передає у символах те, що відбувалося у космосі.

-Просто так на рушнику нічого немає. Їх треба вміти читати, бо рушники – то наші полотняні книжки. Всі народи на камені, на глиняних табличках шумери писали. До речі, на рушнику знаходжу сліди Давнього Єгипту. Рушник розказує, що смерті у природі немає. Смерть – це продовження життя. Якщо тут помер, то у іншому світі родився. І вся твоя задача і зміст твого життя – вирости духовно, щоб попасти у вищі світи, - розповідає майстриня.

Проникнути у суть вишивки допомагають книжки і звичайно особлива інтуїція. Її знань вистачило б не на одну лекцію у вузі, а майстерності й смаку одягнути у вишиванку найвибагливішу модницю. До речі, серед тих, кому Ліда вишивала сорочку, багато відомих тальнівців. А рушники роз’їхалися Україною й світом. Є у її колекції дуже вишукана річ – скатертина, виконана поєднанням різних технік, у стилі бароко. Коли її побачив професор Київського університету, де навчався син, то сказав, що у короля Людовіка не було такої скатертини.

А вона не любить про себе «трубити», просто спокійно робить свою роботу.

-Твоє діло взяти п’яльця та голку в руки. А що там зверху робиться, то вже інша справа. Ніби покровителька є над тобою. На одному диханні раз і зробила сорочку. А від неї йде якась енергія, - описує творчий процес жінка і додає: - Одягати вишиванку на показ не треба. Це має бути природно.

Ліна ЯЛОВСЬКА

Нагадаємо про: Вишиванки у подарунок дітям з прифронтової зони