^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
08.02.2019 8:44
380 переглядів
0 коментарів
Промінь світла в темнім царстві. З вірою і любов’ю до Надії

Важко в Тальному знайти душевніше і затишніше місце за будинок дітей та юнацтва. Щось у ньому знаходиш миле й безпосереднє, навіть високе й прекрасне. І воно неначе визирає на тебе з кожного вікна, зазирає тобі наскрізь аж у серце, ніби проникає крізь довколишню сірість. А в його посмішці обов’язково зустрічаєш щось миле й по-дитячому безпосереднє.

Притишено ідеш по коридору як по виставковій залі картинної галереї. Полотен, мозаїки, декоративного розпису тут багато. При цьому вражає вже сама кількість дійсно самобутніх талановитих робіт та беззаперечних шедеврів мистецтва, які променіють оптимізмом. Аж очі розбігаються, не знають, на чому ж їм насамперед зупинитися: ага, ось класний малюнок, та за мить далі помічаєш ще кращий… Від здивування не довго й розгубитися – як, у такому маленькому Тальному підростає стільки видатних митців? Та не може бути… Однак подивишся одну роботу, іншу, десять картин, двадцять, тридцять – не може, але ж так і є! Не кожний музей має стільки, чи треба не лише похвалитися, але й гордитися.

І тут справа не лише в числі здобутих вихованцями закладу офіційний відзнак та неофіційних визнань, завдяки яким чи в області, чи в столиці давно знають, що коли робота на виставці – тальнівська, то вона обов’язково призова. Тут дають не лише уроки майстерності, але й уроки щирості, любові та взаєморозуміння які здатне дати тільки любляче серце. Ось сидять за столом братик і сестричка, дитячі пальчики спритно підбирають бісерини, пензлик впевненим рухом домальовує картинку, а тим часом юні генії розповідають наставнику щось своє сокровенне, для чужих втаємничене, розказують педагогу немов найближчому другові, якому повністю й беззастережно довіряєш, а довіра ж не зважає на різницю у вікові, вона є або її нема. Дітки приходять на гурток практично кожного дня, він стає частиною їхнього життя, при цьому кращою частиною. І не один школярик щиро шкодує, що не може завітати сюди, де поселилися краса й щирість, в перший день тижня, адже в закладі понеділок – вихідний…

У невеличкому кабінеті-студії В. Віслобокової є цікавий стенд – на ньому вихованці залишають вирізаний на папері контур своєї дитячої руки. Вихованці виростають з роками, виростають їхні руки і так само виростає цей стенд, він уже давно став схожим на дерево, де замість крони – дитячі майстровиті долоньки і майстровиті пальчики.

Вдячність висловлюють по-різному. Ось недавно на зимові канікули завітав у будинок його вихованець Володимир Кривоніс, нині студент-стипендіат черкаського вишу, освоює спеціальність дизайнера. Приходить і одразу до Н. Маляренко, яка й навчила його образотворчому мистецтву.

– Надіє Володимирівно, величезне спасибі вам за науку. Та дозвольте і мені особисто щось трішечки зробити для вашої студії. Ви не проти, скажімо, організувати виставку малюнків ваших учнів?

Це почулося чи насправді – цілу експозицію? Виставка потрібна як віха творчості кожному талантові, навіть якщо той талант лише у другий клас ходить. Однак усе може впертися у відсутність засобів.

– Ой, Володю, це ж пов’язано з витратами, з організацією, з роботою журі, з призами… Де на все кошти взяти?

– Витрати я беру на себе. Сподіваюся, двох студентських місячних стипендій вистачить?

Їх і справді вистачило. Тим більше що Володимир як здібний учень талановитого наставника став відмінником в університеті, тому отримує підвищену стипендію. Це за ці кошти він придбав щільний папір для малювання, пензлі, олівці, фарби і гуаш та все інше, без чого художникові ніяк не обійтися. Це він подбав про призи для юних талантів, оформив їхній дизайн за власним проектом. Так само це він оформив та віддрукував подяки кожному учасникові, бо ж здібних обов’язкового треба підтримувати і заночувати кожну успішну роботу.

При такому підходові позапланова виставка вдалася чудесною, як і все інше, за що беруться в будинкові школярів та юнатцва, привернула загальну увагу.

Але ж це не все. Найяскравіші її експонати відібрані для участі в конкурсах обласного рівня. Всі учасники пережили радісні хвилини, а особливо переможці позапланового конкурсу. Ними стали, посівши відповідно перше-третє місця, Оксана Гончарик, Ілона Кульбіда і Вероніка Безугла. Це з точки зору журі. А з точки відвідувачів найбільше глядацьких симпатій дісталося Богдану Вдовиченку, Євгенії Бабченко і Олександру Долоніну. Їм також належать призи.

Виставка закінчилася, залишилися від неї враження і роботи, які ще побачать багато людей. А особливо багато залишилося вдячності й любові. Такий плин життя. Малюнки й картини підуть у світ, митці також кожний шукатиме свою дорогу, а ось любов і вдячність залишаться тут назавжди.

Ну а тепер придивіться до цих облич. Один погляд - і того достатньо, аби зрозуміти все, більше навіть не треба розказувати. На верхньому знімку - вчорашній учень Н. Маляренко Володимир Кривоніс, що організовував недавню виставку, на нижньому - сьогоднішні учні-початквці В. Віслобокової, брат і сестра Ярослав і Валерія Кашоїди. Навіть без слів відчувається, як всі троє, що старший, що менші, щасливо почувають себе в рідних стінах і при цьому достойно сповнені почуття власної гідності. Хіба не так?

Як все-таки добре, що в нас не перевелися ентузіасти, чиє покликання – турбота про дітей і про їхній розвиток.

На цьому й закінчуємо першу розповідь.

А от про «турботу» іншого типу читайте наступний матеріал.

Валентин ГОРДЄЄВ

Поле Честі від 6.02.2019, №6

Читайте також: У Тальному відкрили ''Інклюзивно-ресурсний центр'' для дітей