^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
31.01.2019 9:10
572 переглядів
0 коментарів
Чому гора не йде до Магомета, або Дещо про робочі місця на Звенигородщині

Коли заходить мова про трудовлаштування населення чи створення робочих місць, що є одним й тим самим, з керівниками владних структур районного і міського масштабів, почуєш від них майже однотипне: цим, мовляв, займається районний центр зайнятості, туди шановний і звертайтеся. Відразу ж внесемо ясність: створення робочих місць не є прерогативою центру зайнятості. У Положенні про службу зайнятості чітко вказані її функції. Це, передусім, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи та надання роботодавцям послуг з добору працівників; стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць; залучення безробітних до тимчасової зайнятості та підтримка їх в організації підприємницької діяльності.

Отож не варто відхрещуватися від своїх обов’язків районним та міським зверхникам, коли мова заходить про те, де і як заробити на хліб і до хліба різночинному люду.

Куди податися селянину?

Не будемо вдаватися до порівнянь що було і чого немає у Звенигородському районі. Скажемо лише, що окрім держлісгоспу та сироробного комбінату, який давно вже належить французькій фірмі «Бонгрен», тут з майже двох десятків промислових підприємств нічого практично не лишилося. Хіба що декілька дрібних підприємств, які погоди в районі не роблять. Сам райцентр тримається в основному на підприємницьких структурах, за рахунок яких і чимало містян роботу мають, і місто певною мірою розбудовується.

А що в селах? Вони через рік-другий зовсім обезлюдніють: молодь і ті, хто ще при здоров’ї, подалися у світи, а ті, хто ще залишився, раді будь-якому заробітку. Як от і жіноцтво з Чижівки, яке у приміщенні тамтешнього колишнього вже магазину в листопаді-грудні перебирало без спочинку цибулю, завезену туди підприємцем чи то зі Сміли, чи то з якогось іншого міста Черкащини. Зрозуміло, що там би за таку роботи за 150 гривень у день ніхто не схотів би й братися.

– А ми й за це вдячні, – розповідала одна жінок. – Хоч і заходить та клята цибуля в очі, аж виїдає їх, хоч і поперек болить. Бо немає більше де в нас копійку заробити.

Правда, горбатяться ще чижівські жіночки, як і жителі деяких довколишніх сіл, у міжсезоння на полуничних плантаціях та у фруктових садах, котрі належать заводу з глибокого заморожування фруктів і ягід, що діє у Водяниках. Оце і все.

А чому б не працювати на себе?

– Але яким чином? – запитанням на запитання відповіли автору цих рядків жителі Чижівки.

Ведемо мову про сільські допоміжні кооперативи, в які об’єднуються люди, проте відчувається, що далекі від цієї теми селяни, як від міжпланетних польотів на Марс. Лише деякі з них зацікавилися, де є такі об’єднання. Потому всі гуртом кліпали очима, почувши про кооператив, що вже не перший рік успішно працює в… сусідньому селі.

Досвід через межу

Кооператив «Пролісок» заснували у Чемериському майже десять років тому. То був час, коли з області одна за одною безперервно надходили вказівки щодо створення сільськогосподарських підприємств шляхом добровільного об’єднання селян. Гуртуватися у спілку добровільно люди не хотіли. Коли ж почали «тиснути», з того теж нічого не виходило. Практично існував тільки на папері й «Пролісок», про який, в районі відрапортувавши, забули. Та голова кооперативу Ольга Костенко, чітко бачила перспективу і, не чекаючи з моря погоди, активно продовжувала реалізовувати намічену програму. Одним з перших в області Чемериське подало заявку на участь у проекті «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». За його підтримки з часом придбали автомобіль, обладнаний холодильним агрегатом, що дало змогу належним чином зберігати молоко і продавати його на ринках. Водночас кооператив став учасником конкурсу «Малі гранти», котрий проводило міністерство закордонних справ Польщі і виграв грант обсягом 11100 євро, на які придбали трактор МТЗ-82 для обробітку земельних ділянок. Для цього придбали ще й плуг, борону та інше причіпне знаряддя.

Маючи таким чином технічні засоби, члени кооперативу визначили основні види економічної діяльності, які мали бути корисними для всіх. Зосередилися в основному на вирощуванні та реалізації фруктів і овочів, худоби та птиці, обробітком землі. Вже того ж року селяни змогли продати перші 470 кілограмів полуниці за ціною вдвічі вищою, ніж пропонували посередники.

На сьогодні «Пролісок» успішно функціонує, допомагаючи селянам в оранці й обробітку земельних наділів загальною площею майже в тридцять гектарів, догляді за плодоягідними насадженнями та боротьбі з їх шкідниками. Взяв на себе сільськогосподарський кооператив й збирання вирощеного врожаю та, при потребі, його реалізацію, транспортні послуги, ветеринарне обслуговування домашньої худоби й птиці. А ще, окрім всього іншого, консультативний центр «Проліска» надає селянам практичні поради щодо вирощування зернових культур, фруктів й винограду, полуниці, малини, агрусу, виробництва м’яса.

Зрозуміло, для створення кооперативу та його успішної роботи було докладено чимало зусиль. Бо ж, окрім всього іншого, він – першопроходець, а таким, як відомо, найважче. Ті, хто пішов би за ним, швидко ввійшли б в колію. Та з усього видно, що нікого в районі не цікавить сьогодні створення сільських обслуговуючих кооперативів. Якщо вже під боком мало хто знає про «Пролісок», то що говорити про поширення його досвіду?

Між тим районне начальство вдає, що це його не стосується. А за ним – і сільські голови…

Шанси є, відсутнє бажання

Інколи здається, що районне чиновництво нині живе за принципом: аби день до вечора. Яка при цьому може вестися мова про намагання змінити щось на краще в житті людей, про якусь там ініціативу! Аби не бути голослівним, наведу один цікавий приклад.

Є у Звенигородці млин-завод. А в Черкасах – кондитерська фабрика «Світ ласощів». Обоє, як кажуть, взаємопов’язані, оскільки належать до однієї промислової групи. Тож цілком закономірно, що частина отих черкаських ласощів готується з борошна, що виготовляється у Звенигородці. Будучи якось на фабриці, звенигородчани вловили інформацію, що це підприємство має намір розширити свої виробничі потужності, проте існує проблема з кадрами: бажаючих працювати тут серед жителів обласного центру надто мало.

Говорили-балакали і тут звенигородчани запропонували: мовляв, давайте спільно проведемо роботу з нашими жителями, тож і наберете таким чином у нас людей для роботи вахтовим методом.

Керівники фабрики погодилися і незабаром прибули до Звенигородки. Проте, дізнавшись про умови праці, передусім про вахтовий метод роботи, звенигородці, які прибули на зустріч з черкаськими роботодавцями, відмовилися від такої роботи. На цьому, здавалось би, все й закінчилося. Проте у Звенигородському районному центрі зайнятості населення, знаючи, що у черкащан є відповідне обладнання, яке не використовується, та виходячи з того, що борошно для їхніх виробів завозиться зі Звенигородки, запропонували їм інший варіант: а чому б не відкрити тут філіал чи просто цех від фабрики? Тим більше, що в місті функціонує Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», який готує і кондитерів, а після перепрофілювання Ватутінського хлібокомбінату без роботи залишилися наладники, слюсарі, водії та представники інших професій, потрібних для організації такого виробництва. Та оскільки Центр зайнятості не має широких повноважень щодо переговорів й тим більше – прийняття рішень, це питання, скажемо так, зависло у повітрі.

А що ж керівники району, міста, запитає читач. А нічого. Роблять вигляд, що це їх не стосується.

За даної ситуації мимоволі пригадується оповідка про гору, яка чомусь не йшла до мудрого Магомета. А в нашому ж випадку гора не йде до звенигородських магометів вже тому, що вони й не запрошують її.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

Читайте також: Чемериське й Гудзівку перевізники оминають