^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
04.01.2019 17:24
521 переглядів
0 коментарів
Майстриня, яка вишила сотню сорочок

Ледь протоптаною стежкою, що припадає снігом, йду до хати сільської майстрині, тітки Нюсі з Соколівочки. Хата сільська із сволоком, вишитими картинами, рушниками, подушками і… сучасними меблями та технікою. У ній душу огортає тепло і затишок, як колись у дитинстві на Свят-вечір…

Ганна Петрівна Коренко, тітка Нюся, як у селі звуть жінку, народилась у Соколівочці. Тут незабаром у віконце постукає 76-ий січень.

Дитинство було не просте, виростала без батька. Мати до війни працювала трактористкою. Багато часу дівчинка проводила у холодній хаті. Одного разу вона залізла у піч погрітися. Якби не сусідські дітлахи, що навідалися у хату, вчаділа б. У 15 років пішла на ферму доїти корів. Потім була ланка й безмежні гони буряків, соняшнику, кукурудзи.

Небагатослівна, людяна, порядна, – так характеризують її односельці.

– Тітка Нюся дуже добра людина. Я з нею працювала у ланці. Роботяща, щедра, зі мною ділилася усім. А ще пригадую, мала з собою завжди вишивання. І коли після обіду ми відпочивали, вона вишивала. У неї, мабуть, сотня вишитих сорочок, – розповідає односельчанка Лариса Нечипоренко.

Ви б бачили ті сорочки. Від геометричного орнаменту, що вражає різноманіттям візерунків з ромбів, хрестів, зірок червоно-чорного кольору до неймовірної краси квіткових комбінацій: соняшник, братки, волошка, троянда, виноград, калина, незабудка. То не просто сорочки – то душа людини. Ще кращі весільні рушники, які вишила своїм дітям й онукам. Мов живі зринають з них парами лебеді й голуби, щоб були щасливі у парі.

Свою пару Ганна знайшла у Цвітковому Городищенського району. У мирі й злагоді прожили з Олександром Івановичем 40 років. Він працював електриком у місцевому колгоспі, золоті руки мав.

– Першими у селі ми мали воду в хаті, навіть теплу, батько сам зробив систему водяного опалення, – розповідає донька Олена, розгортаючи заготовку вишитої жіночої сорочки.

Крім наймолодшої Олени, подружжя виховало ще 4-х дітей: Валю, Славка, Михайла та Максима. По сусідству з матір’ю живе Максим із сім’єю. Він опора й надія матері, що після смерті сина Славка втратила здоров’я й потребує підтримки. Максим, як батько, вміє все зробити своїми руками: звести дах чи вимостити кахель у ванній кімнаті. Разом з дружиною Аллою виховують двох чудових донечок. Старший Михайло живе з сім’єю у Португалії. А найстарша Валентина – у Єрках. Часто навідує матір. Найчастіше її можна побачити, як порається в городі, а поруч бігають онучата. Найбільшою розрадою тітки Нюсі є маленька Аня, що, копіюючи бабусю, бере голку й теж вишиває, граючись. Поки що граючись. А як виросте, то теж обов’язково шитиме, як мама, й вишиватиме, як бабуся.

– Я росла у шитті, в'язанні, вишивці. Дитячі ігри були також пов’язані з шиттям. У 4 класі зв’язала собі жилетку, а згодом – плаття. Після 9 класу поїхала в Черкаси вчитись на швачку. Практику проходила й залишилась працювати на найбільшій українсько-німецькій швейній фабриці «Вайсе». Фабрика дала мені старт. Тут навчилася шити будь-який одяг, – згадує Лєна Коренко. Зараз до мене звертається багато односельців з ремонтом чи за пошиттям одягу. Найважче для мене, мабуть, пошити шубу, бо машинка швейна стара, ще мамина «Подолка». А так я шила весільну сукню, бальні костюми, пальто, хутряну жилетку. Клієнти залишались задоволені.

Тітка Нюся вміє не тільки вишивати, а й в'язати спицями й гачком плести.

– Колись сама навіть нитку пряла з вовни. Десь на горищі навіть прядка є, – додає тітка, що весь час уважно слухала нашу розмову, бо говорити їй після перенесеного інсульту важко.

Сільський староста Володимир Щербатюк розповідає, що Ганна Петрівна гарно співала й була активною учасницею самодіяльного колективу «Вишневий хутір» у сільському клубі.

Мені ж у пам’ятку ранок перед Великоднем, коли разом з іншими жінками вийшла до молочниці, що збирає молоко у селі. Тітка Нюся завжди тримала корову, а коли вже не здужала, то кізку й здавала молоко на машину. Людей у селі я ще не знала, бо недавно оселилась у Соколівочці. Молоко виносили на вигін, де й знаходиться хата тітки. У дворі й попід тином починали розквітати весняні квіти. Жінка знає не лише їх народну назву, а й біологічну, ще й від чого помічна та чи інша рослина. Дізнавшись у розмові, що біля хати не маю польських тюльпанів, вона взяла лопату й укопала мені кілька кущиків. Нехай цвітуть, і око радують. Я так люблю квіти, – додала захоплено.

Ліна ЯЛОВСЬКА

Читайте також: Віта Мигалко трудиться на тальнівському ринку 23 роки