^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
04.01.2019 15:14
1043 переглядів
0 коментарів
Як у Звенигородці Остапа Бендера переплюнули, або Чим закінчуються благі наміри

При ознайомленні з цією історією мимоволі пригадуються торги Остапа Бендера – головного персонажу відомого роману Ільфа і Петрова, з театральним монтером, якому великий комбінатор замовив стільці з театру. Пам’ятаєте: монтер вимагав за них попередньої оплати («Гроші – вранці, стільці – ввечері»), тоді як Остап хотів отримати стільці вранці, а розрахуватися ввечері. Передбачливий монтер таки змусив комбінатора розкошелитися. В нашій же історії вийшло все навпаки.

А почалося все зі звернення дирекції та батьківського комітету Звенигородської спеціалізованої загальноосвітньої школи імені Тараса Шевченка до голови Звенигородської районної ради Володимира Кучера про сприяння в ремонті шкільної спортивної зали. Оскільки зала перебувала майже у аварійному стані, звернення розглянули на засіданні відповідної депутатської комісії і чергова сесія прийняла рішення про виділення на ремонт 350 тисяч гривень. З виконавцем робіт проблем не було – будівельна бригада підприємця Сергія Лисогора добре зарекомендувала себе на ремонтах навчальних закладів міста, зокрема за декілька місяців до цього якісно відремонтувала актову залу цієї ж, імені Тараса Шевченка, школи. Й оскільки тоді відділ освіти райдержадміністрації, що є балансоутримувачем школи, за здійснені роботи, як і належить, повністю розрахувався, то бригада, не зволікаючи, приступила до роботи.

– На розкачку часу не було, оскільки ставилося завдання відремонтувати залу на час осінніх канікул, аби нічим не заважати навчальному процесу, – розповідає представник підрядника Михайло Трамбовецький. – З причин нам невідомих, начальника відділу освіти РДА Лариси Кочерги не було на робочому місці, тому договору підряду перед початком робіт вона не підписала. Проте у відділі освіти і районній раді запевнили, що договір буде укладено відразу ж, тільки-но вона з’явиться на роботі. Тож нам, аби вкластися у визначені строки, не залишалося нічого іншого, як погодити та підписати з інженером-будівельником відділу освіти локальний кошторис з розрахунком договірної ціни й відразу ж потому приступили до ремонту спортивної зали.

До цього варто додати, що обсяги ремонту були досить великими, проте бригада справилася з ними, як і планувалося, до середини листопада 2017 року.

Та даремно чекав підрядник, що начальник відділу освіти підпише договір приймання виконаних робіт та розрахується за них. Після неодноразових звернень до очільниці відділу освіти з проханням оплатити весь комплекс робіт в сумі 283168 гривень, він отримав нарешті відповідь, датовану 21 грудня 2017 року, в якій зокрема йшлося, що відділ освіти не був ініціатором (замовником) капітального ремонту спортзалу, договору-контракту, котрий затверджується замовником, немає, а в цілому «відсутні правові підстави проведення розрахунків відділом освіти за виконані роботи» і т.д. І, як резюме: «Також наголошуємо, наші дії мають мету привести наші взаємовідносини в рамки діючого законодавства. У випадку наявності необхідних документів на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені законодавством України, відділом освіти райдержадміністрації буде проведений розрахунок за виконані роботи».

Ось так і не інакше. На зауваження Лисогора, що між ним та відділом освіти було узгоджено і підписано так званий локальний договір, Лариса Кочерга не відреагувала. Між тим, ст. 181 ГК гласить: «Господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень». Коментуючи цю статтю закону, звенигородський адвокат Віталій Ястремський стверджує, що в даному разі сторонами при підписанні локального кошторису й було укладено договір підряду у спрощений спосіб, який полягає в тому, що, відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу, за договором підряду, підрядник зобов’язується на свій ризик виконувати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Проте Лариса Кочерга продовжує наполягати на своєму. Хоч яким чином може надати їй підрядник документи «у межах та у спосіб», починаючи вже з договору, котрий вона відмовляється підписувати?

В такій ситуації і батьківський комітет школи, і районна рада не могли залишатися осторонь. Ними, зокрема, було направлено відповідне звернення до міжрайонної прокуратури, проте питання залишалося відкритим.

Після наступних неодноразових звернень Сергія Лисогора до очільниці відділу освіти, голови райдержадміністрації та голови районної ради, вже у червні нинішнього року була скликана комісія у складі відповідальних працівників відділу освіти та депутата районної ради, які в присутності директора школи імені Тараса Шевченка Сергія Носацького та представника підрядника Михайла Трамбовецького провели візуальний огляд та технічне обстеження спортивної зали. Комісія, як відображено в акті обстеження, не виявила дефектів чи пошкоджень, що могли б знижувати несучу здатність та довговічність, або ж перешкоджають нормальній експлуатації зали. Але й після цього коштів за здійснені роботи підрядник не отримав.

Між тим, на Лисогорові повисли борги перед постачальниками будівельних матеріалів, використаних в ході ремонту. Бачачи, що тяжбі з відділом освіти кінця-краю немає, він звернувся до його начальниці та дирекції школи за дозволом на демонтаж панелей, плінтусів, дерев’яних кутників та інших конструкцій, аби отримати використані матеріали і хоч частково мати компенсацію за проведений ремонт. Проте відділ освіти надав відповідь, що це питання необхідно додатково вивчити. А директор школи Сергій Носацький повідомив, що на демонтаж потрібен письмовий дозвіл засновника, яким є районна рада, або ж балансоутримувача – в даному разі відділу освіти. Але скільки чекати на той дозвіл, не відомо.

Що далі ?

– Іншого виходу, аніж звертатися до суду, я не бачу, – говорить Сергій Лисогор.

І гірко жартує, показуючи цілу купу паперів зі зверненнями й відповідями, що накопичилися за цей час:

– Як бачите, звертатимусь не з порожніми руками…

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

Читайте також: Вже й на стару ''Марту'' накинули оком