^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
24.11.2018 22:16
257 переглядів
0 коментарів
''Хто лежав під тином в передсмертних судомах, інші спухали від голоду, не мали сили підвестись''

Історія перша:

78-річна тальнівчанка Марія Космина щороку в четверту суботу листопада запалює церковну свічку на вікні та згадує жахливі історії, які почула від матері Евдокії Радченко та батька Тимофія про голод 1932-1933 років в Чорній Кам'янці, на той час Уманського повіту.

– Ми з братом Юрієм та старшою сестрою Лідою були ще малими дітьми. Часто розпитували нашу матір про її маму, та сестру, нам – бабусю і тітку. Хоч вона не хотіла згадувати, але розповідала плачучи як її маленьку 6-річну сестричку з'їли під час голоду. Щоб вижити сім'я їла листя лободи, з неї варили юшку, перебивали її і робили «котлети», таке вживали, щоб хоч якось заповнити шлунок та втамувати голод. Висохле листя липи терли у порох, воно слугувало «борошном», коли варили юшку додавали для ситності картопляні шкурки і то це була розкіш. Після смерті батьків, які не витримали голоду першими, дві сестри залишились одні в холодній хаті. Для дітей на вулиці було небезпечно: бродили зголоднілі сусіди, в пошуках харчів. Хто лежав під тином в передсмертних судомах, інші спухали від голоду, не мали сили підвестись, батьки намагались дітей не випускати з двору. Жила на їхній вулиці сім'я, сусіди говорили, що вони їдять людське м'ясо. Коли старша сестра пішла в пошуках хоч якоїсь їжі, меншенька залишилась в будинку одна. Коли стемніло Євдокія повернулась додому, але сестрички не знайшла. Люди бачили як вона заходила до того злощасного дому. Пізніше мою матір неохоче забрали до себе родичі, так і вижила в ті роки, – витирає сльози бабуся.

Історія друга:

«Коли виводили на прогулянку вдень, діти бачили людей під парканом, пухлих від голоду»

28-річний Владислав Коваленко з Тального, згадує розповідь прадіда Семена Коваленка про Голод 1932-1933 років на Миколаївщині.

– Прадід Семен з дитинства був сиротою. Жінка, яка його народила, покинула новонародженим на сусідку. Та принесла малого в дитячий будинок. Тому роки голодомору хлопець переживав в сиротинцю. Пізніше малого прийняла родина з Тальнівського району, якраз перед війною. Прадід розповідав, що покинутих дітей годували не погано, щодня давали скибку хліба, юшку і кашу. Коли вдень виводили на прогулянку, діти бачили під парканом пухлих від голоду людей. Але малі не розуміли, від чого ті помирають. Прадід пригадував, як тоді підійшов до чоловіка, що звивався в передсмертних судомах і простягнув йому скибочку хліба. А жінка, яка проходила поруч, сказала: «Забери, його це вже не врятує, він виголоднився і конає в муках»…

Наступний голод, що був в післявоєнні роки, змусив людей пережити, ті самі, страшні події 32-33років.

Записала Анна ДРАГУН

Читайте також: ''До нас можуть приходити діти з району, а не тільки наші прихожани''