^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
19.11.2018 13:29
480 переглядів
0 коментарів
У Звенигородці вшанували пам'ять Михайла Іванченка

В одному з експозиційних залів Звенигородського краєзнавчого музею імені Тараса Шевченка, поруч з зображеннями організаторів та керівників Вільного козацтва, заснованого в Гусаковому, бачимо й портрет уродженця цього села, письменника, художника, краєзнавця Михайла Іванченка. І то – не випадково. Син сотника Вільного козацтва, розстріляного енкаведистами, він, як писав пізніше, «ніколи пітьмі не коривсь» і гордо проніс ідеї, сповідувані батьком і його побратимами, крізь все своє життя. Про це і йшлося на організованому в музеї урочистому зібранні з нагоди 95-річчя від дня народження Михайла Григоровича.

Разом з ведучою, директором музею Оленою Наріжною учасники цього заходу – громадські активісти, краєзнавці, однодумці, друзі та родичі великого патріота рідного краю та України говорили про його життєвий та творчий шлях, сповнений мук і жахних випробовувань.

Змалку спізнав тяжку хліборобську працю, був свідком «соціалістичних перетворень», ледве вижив у голодному тридцять третьому. Під час Другої світової війни вивезений на примусові роботи до Німеччини. За втечу сидів у тюрмі, звідки був переведений в арбайттабір. А за кілька надрукованих у емігрантських журналах антисталінських та антикомуністичних віршів зазнав після визволення уже радянської неволі – військтрибунал засудив Михайла Іванченка на десять років заполярних таборів.

Тавро «буржуазного націоналіста» не давало йому можливості реалізувати свої творчі здібності. А він же змалку й малював, й захоплювався поезією. Після звільнення з таборів під «гласним і негласним наглядом» працював художником-оформлювачем. Вдалося вступити до Московського народного університету мистецтв і закінчити заочний курс малюнка і живопису. Проте нагляд не припинявся. Й не тільки. Шість разів його, як неблагонадійного, звільняли з роботи. П’ять разів знімали з виставки його картини. А він не здавався.

Захопився краєзнавством та міфологією. Краєзнавчі дослідження публікував в основному у зарубіжних часописах, зрідка у тальнівській районній газеті «Колос», оскільки до «рідної» звенигородської районки не допускали. Працював над книгою «Дивосвіт прадавніх слов’ян», надіючись що колись-таки вона побачить світ. І у 1991 році її було видруковано київським видавництвом. Й час цей він наближав сам, будучи одним з співзасновників Народного Руху України і «Просвіти» на Звенигородщині. А зі здобуттям Україною незалежності одна за одною виходили з друку його прозові та літературні твори. Серед них роман-хроніка «Дума про вільних козаків», яку було відзначено обласною літературною премією ім. Василя Симоненка, Літературною премією ім. Юрія Горліса-Горського Історичного клубу «Холодний Яр».

А книги спогадів «Остарбайтерський вир» та «Новели неволі» видані за фінансової підтримки мецената з Кривих Колін, Тальнівського району Володимира Мовчана – великого шанувальника творчості Михайла Іванченка.

Він не знав спочинку. Окрім художніх творів мав на своєму рахунку ще й понад 500 статей різного характеру, опублікованих в низці українських часописів. А як редактор, відродив альманах «Плуг», започаткований ще у 1922 році місцевими літераторами.

Виявив себе Михайло Іванченка і як художник. Багато його картин присвячені історичному минулому, боротьбі українців за волю і незалежність. А на Всесвітньому симпозіумі «Голодомор-33» він першим виставив свої тематичні полотна.

Таким і запам’ятали Михайла Іванченка всі, хто мав честь його знати. Своїми споминами про зустрічі та спілкування з ним поділилися з присутніми депутат Звенигородської міської ради, краєзнавець Михайло Солончук, заслужений працівник культури України Вадим Мицик, редактор газети «Новий Дзвін», історик і краєзнавець Олег Шатайло, педагог, громадський активіст Світлана Пономаренко, завідуюча громадським музеєм Звенигородського будинку-інтернату для престарілих Віра Харченко. Водночас звучали й пропозиції, зокрема – щодо вшанування пам’яті знаного земляка на районному, а то й на обласному рівні та про перевидання його роману-хроніки «Дума про Вільних козаків»

Хвилююче звучала розповідь про Михайла Григоровича з вуст його доньки Наталі Сіваченко. А поетичні рядки йому присвятили дівчатка-учениці Кобринівської загальноосвітньої школи, що на Тальнівщині, Анастасія Лозова та Світлана Захарова.

Ці розповіді й спогади барвисто переплелися з виконуваними вокальним тріо Водяницького будинку культури піснями про славу козацьку, про мужніх і незламних лицарів, для яких Україна – понад усе.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

Читайте також: ''Якщо є бажання, я навчу як досягнути результату''