^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
04.11.2018 9:41
423 переглядів
0 коментарів
Дім, у якому не страшна старість

Стаціонарне відділення Тальнівського територіального центру розташоване в лісі на території колишнього піонерського табору. Туди дістаємось машиною. Приблизна відстань від центру міста до місця призначення 5 кілометрів.

За старими, залізними воротами, видніє двоповерхова будівля, обкладена плиткою. Це місцевий будинок для людей похилого віку. Територія оточена огорожею за якою ліс, а нижче дорогою – водоспад. Всього там мешкають 50 підопічних, більшість, яких залишились без сім’ї. Обслуговуючий персонал складається з 30 чоловік – працівники кухні, молодші медичні сестри, сестра–господарка, медсестра, кочегари, які міняються, завідувач господарством, праля, молодша сестра-ванниця, завідувач складом, директор, лікар–терапевт та психіатр.

– Раніше на роботу приходили пішки, півтори години йшла від дому, а в хуртовини, то не менше двох, – виймає білизну з великої пральної машини, Галина Масіч, праля. – Зараз нас возять автобусом. Працюю тут понад 9 років.

На першому поверсі вкінці коридору, де житлові кімнати, знаходиться пральня. Там біля вікна три автоматичні машини, велика – на 25 кг, та дві менші – на 8 і 9кг. Поряд кімната для просушування з сучасною сушильною машиною. Під стелею натягнуті мотузки для випраного. В повітрі пахне квітами, то пральний порошок з кондиціонером який додаємо щоразу, – каже Галина.

– Якщо не відіпрати, то замочую в окремій посудині, перу руками. Перед цим додаю «Дезактин». Весь одяг сортую за кольорами. Пожильці в нас завжди чистенькі. Бо машини працюють з 8.00 ранку і аж до 17.00, – витирає чоло жінка.

На першому поверсі, житлові кімнати з новим євроремонтом, поряд кабінет господарки та медичної сестри.

– Якщо треба застрочити, пришити чи полагодити речі, люди звертаються до мене, – працює за швейною машинкою Оксана Поліщук, сестра-господарка, з 14-річним стажем. Також слідкую, щоб старенькі мали все з одягу та білизни. З цим проблем немає, дещо нам привозять люди, щось докуповуємо самі, – кладе кофти на дерев’яні стелажі, які ліворуч під стіною.

В цій кімнаті також бібліотека, більшість класичної літератури, наукові праці та історичні романи. Персонал каже, що мешканці терцентру дуже люблять читати. Коли привозять нову літературу, то в бібліотеці збирається черга.

– Я люблю книги, що ж тут ще робити. Накормили, напоїли, обходили, то беру і перечитую по кілька раз. То з хлопцями виходимо поговорити біля телевізора, – під’їжджає на інвалідному візку Микола Іванович в картатій сорочці та береті на голові, – А газети, ті які, не подобаються зразу кручу на самокрутки. Мотаю табачок, бо більшість чоловіків тут палить багато, – посміхається.

Майже в кожній кімнаті є телевізор та антена. Але люди збираються разом, щоб обговорити новини чи серіал. У фойє, на першому поверсі, стоять дивани, ще планують прилаштувати телевізор для перегляду новин. Адже більшість мешканців на інвалідних візках, на другий поверх дістатись не можуть. Там в кімнаті для дозвілля є велика плазмова панель.

На другому поверсі – простора їдальня з дерев’яними столами та стільцями.

Лежачі люди обідають в себе, їх дівчата годують, дають пити. А хто почувається добре, йде харчуватися сам.

Далі, коридором кімнати, на кожних дверях, табличка з іменами та прізвищами жителів. В середині – ліжко, стіл, стілець, тумба, телевізор, дзеркало, килимок, туалет. Досить затишно та тепло. Є одномісні та двомісні номери.

– Коли чоловік повісився, залишилась одна, – розповідає Світлана Іванівна Касьянова, яка 3 роки мешкає в терцентрі. – В будинок для престарілих їхати боялась. Плачу, сиджу, не поїду, бо там погано. В селі розповідали, що люди звідти голодні і їх ображають. Але з роками стала немічною і поїхала. Як тільки сюди зайшла – запахло борщем, я подумала, що дома. Наче в раю – наїлася, за мною прибрали, помили, відро винесли, якщо не дійду до туалету. В кімнаті чистенько, все випране. Кому б я треба була сама однісінька в селі. Ми ж старенькі зі своїми причудами, як діти. Від директора і до санітарки, усім вклоняємось за працю і ставлення, – втирає сльози носовичком.

Коридори та кімнати прибирають молодші медичні сестри, миють підлогу, витирають пил.

– Будинок для людей похилого віку, це не вирок. Тут в нас люди і з трьома дітьми і з вищими освітами, ніхто від цього незахищений. Ми як велика дружня родина, – прибирає кімнату Тетяна, працює тут півтора роки.

Є тут приміщення, що слугує лазнею та душем.

– Миються щотижня, ті хто має здоров’я, набираємо ванну. Хто на візку, пересаджую біля душа на стілець, а лежачих підмиваю за необхідністю. Є такі, що щодня приходять покупатися. Тут і брию, стрижу, зрізаю нігті, – розповідає Тетяна Щербина, молодша сестра–ванниця.

Біля самого стаціонару, новий харчовий блок. В середині, морозильні камери з продуктами, холодильник та ваги. Зробили душ для персоналу, роздягальню.

– Його побудували нещодавно. Вибороли турецький тендер, ще в 2016 році – говорить директор територіального центру Сергій Шпичак, – Косметичний ремонт, робимо своїми силами, а капітальний, наймаємо бригаду. Останній рік до нас приїхало багато людей. Раніше як були вільні місця, селили і з других районів теж. Зараз ще можемо знайти місце максимум для п'ятьох, – проходить кімнатами директор і вітається з старенькими.

На кухні готують обіди кухар з помічником. На плиті кипить борщ та смажиться хек в клярі.

– Меню кожного дня різне. То пюре картопляне, то плов, ячмінка, тефтелі. Цілий день готуємо, два відра борщу то на перше. Одне відро другого, велика миска з котлетами чи смаженою рибою. На підвечірок кефір з печивом чи булочкою, – нарізає рибу повар Володимир Яблонський, – вечеря обов'язково.

Велика котельня з новим надсучасним котлом, знаходиться подалі. В опалювальний період використовують спеціальні брикети з відходів деревообробної промисловості. Топити розпочинають як тільки ночі стають прохолодними. – Бо старенькі дуже мерзнуть, – говорить директор.

Мають свій яблуневий садок, з якого цього року був гарний врожай. Також абрикоси, персики, черешні, планують досадити горіхові дерева. Обробляють ділянку власним мотоблоком.

– Цьогоріч благодійно отримали буряк від ТОВ «Промінь», огірки влітку, більше 3 тонн картоплі люди здали по селах, плазмову панель, електром'ясорубку від благодійників. Власним коштом закуплені нові ковдри та подушки з холофайбера, постільні комплекти, махрові рушники, – розповідає завідувач стаціонаром Лідії Буга.

Згодом на території Мошурівської лікарні планують відкрити нове стаціонарне відділення територіального центру на 30 осіб.

Завдяки умілій роботі керівництва та хорошому догляду персоналу, старенькі доживають віка в комфортних умовах.

Анна ДРАГУН

Читайте також: Кривоколінські учні передали десантникам маскувальні сітки