^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
23.10.2018 14:19
353 переглядів
0 коментарів
Загальнонаціональна акція розпочалася з Моринців

Нещодавно Звенигородщині уподобалося приймати високих гостей – край Тараса Шевченка відвідали міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак й перший заступник міністра освіти і науки України Володимир Ковтунець, аби разом з обласними посадовцями дати початок загальнонаціональній екологічній акції «Дуби Шевченка єднають Україну». За їх участі у Моринцях висадили десяток молодих дубків, вирощених з жолудів від вікових дерев на Чернечій горі.

У своєму виступі з цього приводу Остап Семерак зазначив:

– Насамперед ми говоримо про захист тих тисячолітніх дубів, які бачили Шевченка. Маємо зробити усе можливе, щоби захистити їх. Друге – поширення Україною нащадків дубів Тараса. Їхні жолуді будуть пророщені і роздані в усі куточки України. Вірю, що ці дуби будуть в українському Криму, українському Донбасі. Хочу, щоби ці дуби-спадкоємці проросли в усіх куточках України, скріпили нашу землю, волю, віру і об’єднали весь український народ у перемозі.

Продовжуючи думку міністра, секретар Синоду єпископів УГКЦ владика Богдан, який також садив у Моринцях дубки, нагадав про акцію «Посадімо дерево миру», що проходила кілька років тому, і зазначивши, що акція нинішня є своєрідним її продовженням, висловив надію, що Шевченкові дуби насправді стали деревами миру, а його слово, його дух об’єднали всіх українців у любові до рідної землі.

Учасники акції поклали квіти до погруддя Тараса Шевченка та символічного пам’ятника жінці-матері «Материнство», а священнослужителі провели панахиду біля каплиці Святого Тарасія. Переїхавши в сусіднє Будище, високопосадовці з дітьми й студентами збирали жолуді та викопували молоді дубки біля тисячолітнього дуба на території колишньої садиби поміщиків Енгельгардтів. Дубки вже помандрували до Донеччини, Київщини, Полтавщини, Львівщини, Чернігівщини та Херсонщини. А зібрані жолуді передано до Хорольського ботанічного саду на Полтавщині, аби, виростивши там з них саджанці, продовжити акцію і в наступні роки.

Коментар журналіста

Навіщо ж надумані дані?

Садити дерева – справа благородна. А тим більше, коли це пов’язане з іменем Тараса Шевченка та збереженням миру. Одначе…

Не може не засмучувати те, що учасники заходу користувалися при цьому застарілою інформацією часів компартійної доби. І не тільки.

Це передусім стосується отого тисячолітнього дуба у Будищі, в дуплі котрого, як звучало в ході акції, малий Шевченко, козачкуючи у пана Енгельгадта (не вказано в якого саме), ховав свої малюнки. Саме неподалік нього повзали на колінах державні мужі разом з місцевими владцями, збираючи жолуді. Проте «Шевченковим» його можна називати хіба що умовно, оскільки чотирнадцятилітній Тарас ніколи не слугував козачком у будищанському маєтку Енгельгардтів, а, отже, і не міг ховати своїх малюнків в дуплі цього дуба. Насправді козачкував він короткий час в Енгельгардтів у їх вільшанському маєтку, де хлопця, який у 1820 році прийшов до свого пана – власника родини Шевченків, поміщика Василя Енгельгадта просити у нього дозволу навчатися малювання у маляра з Хлипнівки, запримітив тамтешній управитель й залишив при дворі. Цього ж року Тараса, будучи у Вільшані, взяв козачком позашлюбний син Василя Васильовича, поручник Павло Енгельгардт, з яким малий Тарас помандрував до Вільна, де той служив ад’ютантом у тамтешнього військового губернатора.

От і все. До чого тут Будище і його дуби?

Та як би там не було, дерево це давно вже потребує захисту. Дуб майже помирав, коли за його рятунок взялися активісти звенигородської громадської організації «Гарант». Власним коштом і власними силами вони на якийсь час продовжили йому життя. Проте будищенського старожила, як і двох його «побратимів», потрібно й надалі лікувати. Про це говорили ще в липні минулого року відповідальні працівники Черкаської ОДА, проте далі справа не пішла. Цього разу міністр екології та природних ресурсів, будучи тут, пообіцяв, що ініціюватиме в Мінприроди підвищення статусу цих трьох вікових велетнів, аби догляд за ними фінансувався з державного бюджету. Проте не сказав, коли це буде. А тим часом дерева всихають буквально на очах…

І ще одне. Згадаймо, що на Звенигородщині вже проходили подібні акції. Свого часу міністри разом з тодішнім Президентом України Віктором Ющенком вже закладали в тих же Моринцях Шевченків вишневий сад, садили сосни у Хлипнівському лісництві, які після них довелося довгенько «доводити до ума» тамтешнім лісівникам. Зрозуміло, що про ті насадження учасники акцій досить скоро забули. Тож місцевими жителями сприймалося те, як своєрідний фарс. Будемо надіятися, що нинішня акція буде сприйнята з розумінням. І не тільки на Звенигородщині. Проте чому, як і тоді, не запросили її ініціатори до співпраці велику рідню Шевченка?

До речі, родичі Кобзаря вже бралися за це самі, без зайвого славослів’я. Так, зібравшись у Шевченковому з усієї України, близького й далекого зарубіжжя на відзначення його 200-річчя від дня народження, вони, з ініціативи Миколи Лисенка – праправнука Тараса Шевченка по брату Йосипу, посадили на території тамтешнього літературно-меморіального музею його імені тридцять дубочків. Проте ці деревця аж надто комусь заважають: їх постійно пошкоджують та виривають з корінням. Всього ж протягом чотирьох років таким чином було знищено більше ста саджанців. Й доводиться Миколі Лисенку, який мешкає тут, постійно підсаджувати нові. З даного приводу він звертався до правоохоронних органів, проте отримав відповідь, що «прийнятими мірами встановити невідомих осіб, які пошкодили дерева молодняка дуба не представилося можливим», а оскільки сума завданих збитків у 2000 гривень є малозначимою, то «в події відсутні ознаки кримінального та адміністративного правопорушень», а, отже, даний факт їх не обходить.

Та не будемо про сумне, як і про те, що на Черкащині і Звенигородщині зокрема гинуть сотні гектарів соснових лісів, за порятунок яких, а не тільки дубів, потрібно було б негайно взятися міністерству, очолюваному Остапом Семераком. Бо окрім нерозпорядливих правоохоронців й чиновників та посадовців, яким час від часу кортить попіаритися, є ще в нас люди, для яких слова «Шевченко» і «природа» – не порожній звук.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

Читайте також: Щоб врятувати Тарасові дуби від варварів, нащадки Шевченка звертатимуться до діаспори