^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
27.07.2018 10:36
545 переглядів
0 коментарів
Вотилівського священика похоронили біля церкви, яку він збудував

Село Вотилівка на Лисянщині в радянські часи було завжди під пильним наглядом місцевих органів КДБ. Незважаючи на зруйновану церкву, попередження і залякування віруючих, люди продовжували молитися Богові, таємно збираючись по хатах.

Мама Василя Порхуна з жінками-сусідками, які нібито приходили на звичайні посиденьки, теж вивчали релігійну літературу, ревно молилися. Все почуте глибоко западало в свідомість допитливого хлопчини. Він і читати навчився, складаючи докупи слова Євангелія. Справжнім святом для нього були неділі, коли вони з мамою пішки ходили до найближчої діючої церкви за тридцять кілометрів від села. Але відлучатися до церкви, коли став працювати в колгоспі екскаваторником, стало складніше. Його дружині Катерині яких тільки небилиць не доводилося придумувати, коли несподівано, навіть у неділю, приїжджали чоловіки забирати на роботу. Адже за ним числилося п’ять одиниць колгоспної техніки.

Зрештою про "походеньки" богомольця дізналося не лише правління колгоспу, а й "пішов сигнал" у район. До села приїхали судовиконавці й розпочали ретельну перевірку особи, яка регулярно "порушує норми радянської моралі". "Світила" б молодому екскаваторнику стаття, якби він не мав на той час ордена "Знак пошани" і не мав у табелі про виходи… 32 робочі дні на місяць. У 1970-ті роки не лише колгоспи активно будувалися, а й багато жителів села почали зводити нові добротні хати, хліви, льохи. Екскаватор був розписаний на місяці наперед. Щоб допомогти односельцям, Василь Порхун майже щоночі, при світлі фар копав траншеї, льохи. Ось ці нічні "вахти" і склали в підсумку ті 32 "неймовірні" трудодні.

Безвідмовність і безкорисливість, з якими він пішов тоді назустріч людям, підняли його авторитет як професіонала і як віруючого. Коли на загальних зборах Василь Порхун порушив питання про будівництво в селі православної церкви, більшість підтримала його, причому парторганізація в повному складі.

Василь Дементійович часто розповідав, як однієї літньої ночі він копав екскаватором траншею під фундамент майбутньої церкви і думав, що добре було б, аби відразу за ковшем хтось її підчистив. І тут у світлі фар… побачив чоловіка з лопатою. Придивився і не повірив очам – та це ж парторг Анатолій Лойтра! А за ним з’явився Петро Поліщук, теж комуніст… Вони та ще керівник місцевого господарства Анатолій Маловічко найактивніше допомагали тепер уже отцю Василію у будівництві й опорядженні церкви Святителя Миколая. А Анатолій Лойтра пізніше служив у церкві дзвонарем і паламарем. Особисто за власні кошти він встановив хреста на одній із бань.

Дзвони у Вотилівці мають особливу мелодійність. Її "підбирали" спеціально на Дніпропетровському ливарному заводі від єдиного збереженого бронзового дзвона знищеної в 1930-х роках церкви. Врятувала його від переплавки жінка із сусіднього села Виноград, куди звозили дзвони з усієї округи, готуючи на відправлення.

У невеличкій сільській церковці, кажуть віруючі, відчутна присутність Божа, і в цьому, переконані вони, немала заслуга Василя Дементійовича. Саме біля її стін, за одностайним рішенням жителів Вотилівки і навколишніх сіл, яких він привів до Бога, його нещодавно і похоронили. В знак глибокої поваги і вдячності.

Олександр ЩЕРБАТЮК

Читайте також: Таємниця полковника Чарковського