^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
09.05.2018 16:39
501 переглядів
0 коментарів
Щоб врятувати Тарасові дуби від варварів, нащадки Шевченка звертатимуться до діаспори

Ця досить прикра історія бере свій початок з 2013 року, коли, відзначаючи 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, його родичі, зібравшись з усієї України, близького й далекого зарубіжжя в Шевченківській Керелівці, посадили на території літературно-меморіального музею його імені тридцять дубків.

– Таким чином, ми підтримали й продовжили давні традиції своїх дідів і прадідів, – розповідає ініціатор тієї акції «Родинне дерево» праправнук духовного батька нації по брату Йосипу Микола Лисенко, який вже тривалий час мешкає у рідному селі Кобзаря. – Адже, як відомо, 9 березня 1914 року рідним і близьким Тараса Шевченка не вдалося відзначити його сторічний ювілей – зібрання розігнав жандарм. Тож згодом, вирішивши пом’янути славетного родича за християнським звичаєм, члени родини посадили вночі на садибі його брата Йосипа Григоровича маленький дубочок, котрий з часом став могутнім дубом. На жаль, в останні десятиріччя дерево неодноразово пошкоджували блискавки, залишивши лише частину крони. Отож на 200-річний ювілей ми посадили біля столітнього дуба маленький дубочок, а ще три десятки деревець – вздовж алеї, що веде до літературно-меморіального музею, сподіваючись, що через сто років нащадки Кобзаря продовжать цю славну традицію.

Та, як виявилося, хтось уготовив для дубочків короткий вік, постійно вириваючи їх з корінням і Микола Лисенко не встигає підсаджувати нові, про що і йшлося в одній з публікацій нашої газети. І ось знову тривожний телефонний дзвінок від Миколи Павловича: насадження продовжують терпіти наругу. А всього протягом чотирьох років таким чином було знищено більше ста саджанців.

Невже в рідному селі Тараса Шевченка знайшлися людці, які плюндрують таким чином пам’ять про свого великого земляка? Чи, може, залишилися в древній Керелівці нащадки отого жандарма, який розганяв родичів Кобзаря, не даючи їм відзначити по-людськи його столітній ювілей? Хто дасть відповіді на такі запитання?

З даного приводу Микола Павлович звертався до Звенигородського районного відділення поліції. Проте поліціянти на його звернення відповіли, що «прийнятими мірами встановити невідомих осіб, які пошкодили дерева молодняка дуба… не представилося можливим», а оскільки сума завданих збитків у 2000 гривень є малозначимою, то «в даній події відсутні ознаки кримінального та адміністративного правопорушення», тому даний факт їх не обходить.

Ось так. В даному разі моральні збитки до уваги не беруться. Чи, може, треба дочекатися, допоки невідомі людці повністю знищать насадження і збитки будуть більшими?

– Виходить, треба шукати інші варіанти, аби захистити деревця від новітніх варварів, – міркує Микола Павлович. – Це міг би бути відеонагляд за ними. Звернувся я до керівників сільської ради та Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», аби посприяли вони встановленню біля насаджень відеокамер, і почув у відповідь: немає на це грошей.

Що ж далі?

– Доведеться звертатися за матеріальною допомогою для придбання відеокамер до української діаспори в Канаді й США, – резюмує він. – Соромно, але іншого виходу немає…

Михайло НЕЧАЙ

Читайте також: Тисячолітні велети у Будищі лікує громадська організація