^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
08.05.2018 8:43
312 переглядів
0 коментарів
Картини Василя Гелетка підкорили Париж та Магдебург

2 травня у Катеринопільській районній бібліотеці відбулось урочисте відкриття виставки художника-земляка Василя Гелетка "Стежками Тараса".

На захід завітав сам митець, який мешкає зараз у Ватутіному, прийшли представники місцевої культурної еліти, а також – відомий краєзнавець, культуролог, етнограф Вадим Мицик. Вели програму Наталія Радецька та Надія Шевчук.

Простора читальна зала умістила 63 картини майстра, переважно на шевченківську тематику та українського визвольного руху. Полотна Гелетка художньо відтворюють усю біографію Кобзаря: ось малий Тарасик пасе ягнят, там мандрує з батьком у Крим по сіль, тут історія його кохання, злетів і поневірянь, ілюстрації до творів. Поруч – славетні постаті вітчизняної історії: отаман Іван Сірко, Максим Залізняк та Іван Гонта, Семен Гризло, Чорний Ворон, Нестор Махно, Симон Петлюра та ін. Увесь цвіт та гордість української нації оживає на картинах митця.

− Шановні люди, ми зараз з вами перебуваємо на святі Українського Духу, − розпочав виступ Вадим Мицик, − бо тут відтворена героїка українського народу. Василь Гелетко увіковічнює образи борців за Україну із нашого краю, і цим стверджує, що Український Дух є невмирущий.

Вітаючи митця, Василь Сафтенко та Станіслав Драгомощенко виконали пісню на слова Тараса Шевченка "Бандуристе, орле сизий".

Урешті катеринопільці почули про творчий шлях із уст самого художника:

− Моє повернення на Катеринопільщину було непростим, − розповідає. − Я все їздив, їздив, і от повернувся до рідного краю, де пройшло моє дитинство, юність. Народився 1958-го року в Латвії в місті Огре. Півторарічним мене привезли до Новоселиці, де оселились батьки. Мій тато Василь родом із цього села, тож і забрав сюди родину. (Мама Поліна з Івано-Франківщини). У Новоселиці я закінчив середню школу. З 4 по 10 клас ходив на гуртки до Федора Галана у Катеринопіль. Саме цей учитель пробудив у мені потяг до творчості. Він головна для мене людина. Коли я завершував у нього навчання, він сказав: "Оце ти, Васильович, уже закінчив інститут".

Після школи поїхав вступати до Ужгорода в училище прикладного мистецтва. Куди планував, не вступив. Але мене зарахували до іншого (подібного профілю) без іспитів, переглянувши екзаменаційні роботи. Згодом став студентом Московського університету живопису й графіки, у якому навчався спершу заочно, а потім на стаціонарі 6 років (з перервою на службу в армії). Здобув спеціальність – "станковий живопис і графіка". Ще рік учився на різьбяра. Потім працював у Будинку піонерів у Катеринополі, вів різноманітні гуртки по школах. Довго працював у Єрківській школі. Паралельно виконував різні замовлення як художник. Увесь час перебував у тісній співпраці зі своїм учителем Федором Ксенофонтовичем. Разом ми пропрацювали 15 років.

Доповнюючи біографію, згодом у інтерв’ю художник розповість, що у

Ватутіному мешкає з 1980-го року. 10 років працював за кордоном − у Австрії, Югославії, Угорщині, Німеччині, де розписував храми, костьоли, писав портрети. У 90-х роках мав три виставки в Магдебурзі. 2013-го презентував свої роботи на персональній виставці у Парижі. Багато займався іконописом: виготовляв іконостаси для українських церков − у Чичиркозівці (Звенигородщина), Терешках (Шполянщина), Черкасах (церква біля Пагорба Слави), писав ікони для храму Лоташевого. Створив барельєф гетьмана Івана Мазепи у Білій Церкві. Окрім того, виставки полотен Василя Васильовича з успіхом пройшли у Києві, Одесі, Черкасах, Каневі та інших містах.

Розповів майстер також про сім’ю:

− Свій дар, можливо, успадкував від матері, яка дуже гарно вишивала гладдю. Її вишивки зберігаю як реліквії. Дружина Надія в усьому мені допомагає, підтримує. Займається шиттям, дизайном. Маю сина Віталія, який зараз працює у Польщі. Він навчався Одеській духовній академії, отримав звання військового капелана, лейтенант, але за фахом не працює, пішов моєю дорогою – різьбяр, майстер по дереву. Донька Марина закінчила Одеську академію архітектури, служила в армії у військах ППО, зараз виховує маленького сина Іллю, якому 5 з половиною років.

На питання, скільки часу займає написання однієї картини, Гелетко відповів:

− Я працюю над полотнами лише ввечері по 3-5 годин. Можу водночас писати кілька. Пишу десь до третьої ночі. Загалом закінчую за 3-5 днів. Картину "Гонта й Залізняк" написав цієї ночі за 3 години. Удень займаюсь виробами з дерева, скульптурою.

Пізніше Василь Васильович уточнить, що менше часу займають полотна написані олівцем, вугіллям та пастеллю; олійними фарбами – залежно від складності: півмісяця, місяць.

Василь Гелетко прихильник старої школи мистецтва. До модернізму переходити не хоче.

− Міняти я нічого не збираюсь, − каже. − Потрібно цінувати стару школу, яка на сьогодні трохи забута. Сучасному світу її не вистачає.

Великий шанувальник творчості Гелетка музикант Микола Молоков, у колекції якого є чималий доробок картин майстра, закликав усіх, і насамперед владу, підтримати художника, оскільки талановитих людей треба цінувати за життя, а майстриня Галина Снігур запропонувала ідею видати презентаційний альбом картин митця. На сьогодні Василь Васильович має близько 800 полотен. Це було б гарною справою, що прославила б Катеринопільщину на віки.

Родзинкою заходу була зустріч Гелетка із сином Федора Галана – Олександром. Художник похвалився також портретом учителя, який колись малював з натури.

На згадку від земляків Любов Приємська вручила митцеві запашний коровай.

Бережіть талантів!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: Самотність покинула Дмитра Пічкура. На жаль, лише після смерті