^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
02.05.2018 14:56
372 переглядів
0 коментарів
Дорогами Сергія Єфремова

17 квітня у Катеринопіль завітала делегація з Умані: доктор філософських наук, профессор, академік АН ВО України Павло Ямчук, письменниця Ніна Михайлова, директор Уманського краєзнавчого музею Наталя Білоус та фотохудожниця уманського дендропарку "Софіївка" Галина Сівко. Метою приїзду було відвідати батьківщину Сергія Єфремова й пройти шлях, яким той добирався на навчання із Пальчика до Умані. У планах Ніни Михайлової було також зібрати матеріал для майбутньої книги "Місія на землі" про славетний рід Крамаренків – Єфремових (Охріменків).

Почесних гостей зустрічали співробітники Катеринопільського краєзнавчого музею на чолі з директором, майстринею Галиною Снігур. Представники Будинку культури влаштували їм міні- концерт. Послухати відомих людей, доторкнутись до історії рідного краю прийшли п’ятикласники з 2-ої школи. Завітала на захід директор районної бібліотеки Любов Приємська, яка подарувала уманчанам нове видання книги катеринопільського поета Миколи Штепана.

Ніна Михайлова розповіла присутнім, що не тільки родовою гілкою Охріменків слід пишатися Пальчику. Великий внесок у місцеву історію зробила також родина Крамаренків, до якої належала мати Сергія Олександровича – Дарія.

− Це був надзвичайно потужний рід, − каже Ніна Степанівна, − що дав багато відомих і знаменитих людей, які ввійшли в історію нашого краю. Зокрема, в Умані є навіть вулиця Юрія Крамаренка − нашого славетного міського лікаря, сподвижника. Батько Сергія Єфремова одружився з Дарією Крамаренко з Пальчика, і все життя вважав себе приймаком. Крамаренки в Пальчику користувалися особливим авторитетом, до них ішли за допомогою, порадою, і вони на всі питання могли дати селянам відповідь. У сім’ї Олександра та Дар’ї було13 дітей. Усім їм вони дали освіту. Старший син Іван (у монахах Іоаникій Єфремов) у 30-річному віці дослужився до сану архімандрита, зробив блискучу церковну кар’єру, але через заздрощі та інтриги, що вирували навколо нього, покінчив життя самогубством у монастирі Путивля. Він був визначною, надзвичайно освіченою і неординарною особистістю. Коли потрібно було втихомирити повстання семінаристів у Грузії, то цю відповідальну місію доручили саме йому. І він з нею блискуче впорався.

Після знайомства з оновленим, щойно відремонтованим Катеринопільським краєзнавчим музеєм гості, сповнені вражень та надії, вирушили у Пальчик. На жаль, батьківщина Сергія Єфремова справила на них гнітюче враження: обабіч шляху соснові завали, що залишилися ще від зимового снігопаду, дорога розбита, занедбані, покинуті хати, пустир на місті колишніх будинків. Від церкви, де служив Олександр Єфремов, і сліду не залишилось, тільки хрест на її місці, з якого негода зірвала меморіальну табличку. Світлина церкви, що була на ній, вигоріла дотла на сонці. У музеї не такі давні, але вже пожовклі експонати. Кілька безцінних артефактів – фото церкви 1910 року, знімок її переоблаштування на клуб (як на місце хреста зірку ставили), пояс Сергія Єфремова. Де взявся і хто приніс місцевий директор Будинку культури Володимир Рибчинський не зміг пригадати. Кімната пам’яті загиблих під час Другої світової та в Афганістані теж не в кращому стані. Фото нещадно вигоряють на сонці. Показати їх внукам, мабуть, уже не доведеться. Та й внуків може не бути, бо люди виїжджають, село вимирає. Жодна людина вже не може толком згадати, де була хата Єфремових: одні кажуть неподалік церкви, при центральній дорозі (де була колись шкільна майстерня з їдальнею), інші кивають, що на Панській горі.

Місцева жителька Галина Коріненко згадує:

− Коли Яків Іванович Івашкевич свого часу привіз копії документів з архівів, щоб відновити чесне ім’я Єфремових, то в селі його зустріли вороже. "Це ті два бандити, що в крові всю Україну втопили? " − питали селяни, натякаючи на Сергія й Петра.

Минув час, і в Пальчику, завдяки наполегливості літератора-земляка Михайла Наєнка, таки відкрили музей, присвячений Сергію Єфремову, і поставили два пам’ятники: один Петру та Сергію на в’їзді в село, інший Сергієві − в центрі навпроти Будинку культури.

На завершення екскурсії уманська делегація відвідала пальчиківську скалу та пагорби, що на Хуторах, щоб подивитись, куди Сергій Олександрович ходив на гойдалку, де був брід, яким він переходив Тікич, йдучи в Гуляйполе та Колодисте.

− Яка мальовнича тут природа! Яка краса навкруги, − поділилася враженнями Ніна Михайлова. − Мою душу огортає невимовна радість, від спілкування з цими місцями, і невимовний сум. Це не село, а пам’ятник руйнації. Жахливо, до чого довели ці визначні історичні місця.

Все ж природа, Тікич (хоч і розлитий, забруднений), лебеді, журавлі, скала, химерні пагорби, широкі духмяні луки, де якраз цвіте оспіваний Єфремовим рижій, полонили всіх своєю мовчазною красою.

− До вас сюди варто медитувати їздити. Шкода тільки, що магазин за 2 кілометри. А так: розбивай палатку над Тікичем, і насолоджуйся краєвидами, − захоплювалась фотохудожник Галина Сівко.

На згадку уманські гості отримали пасочки та авторські пряники від Галини Снігур та наукового співробітника Катеринопільського музею Марини Гасимової, а також набрали славнозвісної гуляйпільської води, з того джерела, з якого колись черпав наснагу сам Сергій Єфремов.

Насамкінець гості виявили бажання проїхати шляхом, яким Сергій Олександрович разом із батьком добирався на навчання в Умань: з Гуляйполя на Колодисте. Там вклонилися могилі його друга й сподвижника Василя Доманицького. Пізно ввечері їх зустріла рідна Умань.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: У Гуляйполі відкрили пам’ятник малому Шевченку