^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
23.04.2018 15:54
118 переглядів
0 коментарів
У 90-літньої учительки з Журжинець всі жителі села – її учні

– Моє життя теж зіткане з журби і печалі, але багато було в ньому і веселкових кольорів, – розповідає Інна Василівна Маловічко. – Народилася я в Кіровоградській області. У родині було п’ятеро дітей, два брати і три сестри. Ми часто переїжджали з місця на місце, бо тато був інженер-механік, а такі спеціалісти тоді, при організації машино-тракторних станцій, дуже цінувалися. Війна нас застала у Жашкові. Тата мобілізували в армію, і він пройшов усю війну, повернувся додому, та прожив недовго – у 1953 році його не стало. Мабуть, взнаки далося і важке поранення, яке він отримав, визволяючи від фашистів Черкащину. Сталося так, що після вигнання окупантів, я певний час тринадцятирічною дівчинкою допомагала у шпиталі, куди привозили поранених з фронту. І ось одного разу в одному з таких бійців я впізнала свого тата. Доглядала, аж поки не перевезли його на лікування в далеку Уфу. Ось такий спогад дитинства, який назавжди врізався в пам’ять.

Юність Інни – то навчання в Київському педінституті, початок трудового шляху в Журжинецькій школі. Каже, що навіть подумати не могла, що потрапить за направленням із столиці у це віддалене село. Було нелегко молодій вчительці фізики і математики вживатися в новому колективі, долати побутові негаразди. Однак, і колеги, і батьки учнів виявились щедрими на добро людьми. Допомагали, чим могли. А найбільше коханий – учитель фізкультури Павло Маловічко. Невдовзі вони побралися, у подружжя народилося два сини – Юрій і Віталій.

– Журжинці стали мені рідними, і я вже навіть не уявляю себе в якомусь іншому місці. Це – доля, а її і конем не об’їдеш, – відверто зізнається ювілярка. – Чи не кожен житель села – мій учень. Телефонують, заходять у гості. Уявляєте, в нашій школі, коли я прийшла працювати, навчалося у дві зміни 750 дітей. У класах нараховувалося до 50 учнів. А ще була і вечірня школа… Педради, було, закінчувалися далеко за північ. А вчителі тоді після уроків, крім усього, ще й ходили читати лекції у сусідні села. Додому добиралися о 2-3 годині ночі, а вранці знову на уроки…

Інні Василівні, колишньому завучу і директору, і сьогодні наймиліша мелодія – шкільний дзвоник. Мешкає вона недалеко від школи, тож чує його часто. І частіше тоді починає битися серце, накочуються спогади… Тоді й бере до рук голку й нитку. Вишиваю, щоб нанести на полотно ще одну мережку своєї долі.

Олександр ЩЕРБАТЮК

Читайте також: Єдина на Лисянщині жінка-полковник і в 92 готова осідлати вороного