^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
22.04.2018 21:53
145 переглядів
0 коментарів
Улюблений автор українських патріотів

12 квітня у Катеринополі відбулась читацька конференція за романом Василя Шкляра "Чорний Ворон". На зустріч із читачами-шанувальниками завітав і сам письменник. Вітали його у 1-й школі хлібом-сіллю. Захід проводили у шкільному кінотеатрі. Зал був заповнений вщент катеринопільськими школярами, ліцеїстами, приїхали також козачата із Вікниного та діти з інших сільських шкіл.

Конференцію відкрила керівник відділу освіти Ірина Міненко, далі естафету проведення заходу перейняв директор Вікнинського НВК Василь Кураш, який і був, по суті, ініціатором цієї зустрічі.

Діти хвилювались, тому їм першим надали слово. Щиро, інколи по-дитячому, а подекуди досить серйозно вони розповідали про свої враження від роману. Хтось зізнавався, що це була перша книга, яку він прочитав від першої сторінки до останньої, хтось захоплювався мужністю головного героя та обурювався підступністю ворогів, когось вразили любовні перипетії, інші дякували за історичну канву твору, романтизацію української героїки, що формує у читачів почуття патріотизму.

– Мене вразив "Чорний ворон", – розповів Олексій Іванюк (10-ий клас, школа №2), – образами українців – справжніх переможців. Це не якісь рядові солдати, що жили невідомо для чого й для кого, а справжні Герої, які захоплюють і яких варто наслідувати.

Врешті, сам автор визнав, що його роман став поштовхом до Майдану, а зараз надихає українських захисників до боротьби із сепаратистами та російськими найманцями.

– Люди, що були на Майдані, – згадує Шкляр, – дякували мені за цей твір, казали, що він їх надихає на спротив. Десь 80% наших воїнів, що зараз воюють на Сході, теж його прочитали і взяли за приклад. У цьому вони неодноразово мені зізнавалися.

Однак школярі не тільки героїку побачили у "Чорному вороні", вони дякували автору за те, що він не ідеалізував героїв, показував їх "із плоті і крові", з недоліками, помилками. Діти помітили, що у романі, як і в житті, багато зрад та жахливих подій. Це, з погляду Олексія Іванюка, надає йому особливої ваги:

– Ми маємо знати історію, такою, якою вона є, а не прикрашеною, маємо знати правду і робити висновки, повинні пам’ятати про помилки, які допускались.

Узяв слово також Василь Кураш. Він наголосив, що роман Шкляра "Чорний Ворон" – явище знакове в українській культурі, бо відновлює історичну справедливість (повертає чесне ім’я українським героям), закликає бути нещадними до ворогів.

– Не можна проявляти гуманізм до людей, що вдерлися в рідний дім, – вважає Василь Іванович. – Ворогів треба знищувати, а не "віддавати своє життя", як нас учили при Союзі.

Подякував за роман Шкляреві також учитель історії Георгій Бібік:

– Історію, яка в документах, люди часто не розуміють. Через образність – зовсім інше сприйняття. Ви повернули Україні козацький дух. Один мій родич під впливом Вашого роману поїхав у перших рядах на Майдан, а поготів – воювати на Схід, захищати рідний край.

– Хто не шанує своїх героїв, не гідний сам шани, – зауважив Микола Молоков. – Нам довгий час нав’язували псевдогероїв та псевдоцінності: Павку Корчагіна, Павлика Морозова, що батька рідного зрадив. Працювала величезна машина пропаганди: від жовтенят, піонерів до комсомолу та партії. Наших справжніх героїв перейменували в бандитів, а бандитів зробили героями. Тому зараз окремі бабусі кричать проти перейменування вулиці на честь Семена Гризла, ніби їм Гітлера запропонували. Так діє пропаганда. Василь Шкляр нам повертає справжню історію, за це я його шаную і люблю. Ми повинні цінувати своє, рідне.

Денис Нану із Вікниного поділився враженнями від турпоходу, що проходив за маршрутом "Товмач-Лебедин".

– Це особливі відчуття, коли зустрічаєш місця, описані в романі й порівнюєш їх із тими, які уявляв! – розповів хлопець, активний учасник Вікнинського козацького куреня.

Школярка Євгенія Вельган зі Ступичного зачитала присутнім власну поезію "Україна – гідна свободи", написану під впливом сторінок роману "Чорний Ворон".

Багато у катеринопільчан також назріло питань до автора культового роману.

– Коли завершиться екранізація "Чорного Ворона"? – запитує один із школярів.

– Думаю, що до кінця цього року стрічка вийде, – каже Шкляр. – Я дистанціююсь від зйомок. Бо фільм має своїх сценаристів, продюсера. Не хочу втручатися в їхній творчий процес, адже, за законом жанру, там можуть з’явитися навіть нові події, герої. Окрім "Чорного Ворона", ще два моїх твори, сподіваюсь, незабаром буде екранізовано. Одна студія придбала права на зйомки фільму "Елементал. Самотній вовк", інший режисер береться за "Трощу". Перша книга розповідає про українського вояка, бійця Французького іноземного легіону, що визволяв з окупованої Чечні доньку генерала Дудаєва, інша – про УПА, де багато звитяг, зрад, підлості гебістів, кохання та фатальних жінок.

Василь Шкляр розповів, що йому пощастило подружитись зі справжнім упівцем – Мирославом Симчичем (псевдо: "Кривоніс"), сотенним УПА, що відбув 32 роки каторги. – Як справжній бандерівець, Симчич звабив підіслану до нього комсомолку й одружився з нею, і в свої 95 шкодує тільки за тим, що мало бив ворогів. Саме він подарував мені вишиванку, у якій я приїхав до вас, – похвалився письменник.

– Що спонукало Вас написати роман "Чорний Ворон"? – цікавляться у залі.

– Я мав серце на Юрія Горліса-Горського, автора "Холодного Яру", що завершив розповідь 1921 роком. Адже далі боротьба почалася не на життя, а на смерть. Всі, хто хотів, здалися, виїхали за кордон, інші стали колабораціоністами, продовжили боротьбу ж тільки найвідчайдушніші, ті, що хотіли, щоб на їхніх могилах проросла МЕТА: "Воля України або смерть",– пояснив Василь Миколайович.

Василь Шкляр розповів також, що народні перекази, історія знають кількох Чорних Воронів:

– Більшовики хвалились, часто безпідставно, що їх знищено. Так їм було вигідно. Сліди одного з них загубились у 20-х роках. Він був досить близьким мені, бо його звали, як мого батька – Микола Шкляр. Але у свій роман я узяв історію іншого Чорного Ворона – з-під Товмача.

– Звідки витоки Вашого роду, життєвої позиції? – запитує Любов Приємська.

– Один із моїх предків теж був "бандитом", – каже Шкляр, – старшиною армії УНР. Я ріс у сім’ї із загостреним почуттям національної гідності. Ми не розуміли родичів, що переходили на російську. Великий вплив на мене здійснили розповіді дідів про українських отаманів, або, як їх тоді називали, "бандитів", а ще поезія нашого земляка Тараса Шеченка. Дуже люблю "Гайдамаки" – наймогутніший твір, з мого погляду.

– А чи пишете Ви поезію? – питання з залу.

– Люблю, але не пишу. Колись пробував, але закинув. Це не мій жанр. Я не думав, що стану письменником, бо, як учився в школі, ніяк не зміг засвоїти, де, які розділові знаки ставити, але згодом зрозумів, що це не головне. Є ще таке поняття – "авторський знак". Часто рятує, – жартує Шкляр, заохочуючи учнів до письменства.

– А чи не хочете Ви написати твір, про наших жінок-берегинь, що ризикують життям в зоні АТО? – цікавиться Віталій Нагорний.

– Це питання літає в повітрі, – відповідає Василь Миколайович. – Недавно мене про це вже запитували. Я не пишу серіали. Для творчості потрібне натхнення, щось таке, щоб спонукало взятись за перо. Поки що можу лише вас переадресувати до роману "Маруся" – про жінку, що стала отаманшею після смерті брата-отамана Дмитра. Я довго не міг вжитися в образ, аж поки не побував у землянці, що, за переказами, належала, Марусі (Олександрі Соколовській). Коли побачив люстерко, жіночі прикраси там, уявив, як вона, 16-річна, юна, що мріяла кохати і бути коханою, мусіла тут із юнки перевдягатись на воїна… Тоді з’явився роман.

Василь Шкляр розповів, що виступав перед різними аудиторіями, і у Львові, й в Одесі його зустрічали дуже тепло. Сподобалась йому і катеринопільська молодь:

– Ваш край відомий славнозвісним Калниболотським куренем, що був на Січі, прославив його і Семен Гризло. Потрібно пишатися своїм корінням. Звичайно, витоптані на генному рівні манкурти до цього ще не дійшли, але, дивлячись на вас, розумію, що є надія. Катеринопіль за рівнем патріотизму є лідером у сфері козацтва, холодноярства. Всім світлої долі і щасливої дороги до наших перемог!

Від імені районної влади подякував письменникові за візит перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Коваленко. Директор районної бібліотеки Любов Приємська подарувала йому на згадку великодній кошик та ляльку-мотанку від місцевої майстрині Ірини Коровченко. На прощання усі охочі отримали автографи.

Насамкінець Василь Шкляр разом з катеринопільчанами віддав шану світлій пам’яті Семена Гризла, відвідавши монумент борця за українську незалежність.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: Ілля Мар’ян виборов першість у конкурсі ''Поетична весна – 18''