^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
29.01.2018 21:54
472 переглядів
0 коментарів
Відійшов у вічність відомий катеринопільський поет Дмитро Пічкур

"У віці 76 років, у Вінниці помер відомий письменник Дмитро Степанович Пічкур, − повідомила директор Катеринопільської бібліотечної системи Любов Приємська у "Фейсбук".− Щойно вийшла його нова книга лірики "Ще буде тепло. Акварелі". У Вінниці, де він проживав, відбулася презентація його книги, а навесні свою книгу він мав презентувати своїм землякам у Катеринополі, де придбав собі будинок, щоб бути ближче до рідної землі. Дмитро Степанович жив надзвичайно інтенсивним внутрішнім життям, до глибин якого дозволили нам зазирнути його вірші. Його душі і духу вистачало звернутися зі Словом до кожного і почути кожного. Дмитро Степанович усе життя писав. Болісно, складно, драматично, радісно, мрійливо, іронічно і ще по-всякому. І слово, сповнене його духом і енергією, матеріальне. Бібліотекарі Катеринопільщини сумують з приводу сумної новини".

"Повік закоханий поет, палкий публіцист, автор спогадів про Василя Стуса, з яким разом служив в армії. Починав будівельником, проте майже усе життя працював у журналістиці. Автор понад дюжину поетичних збірок. Йому було 76 років. Поховають Дмитра Пічкура на його батьківщині – на Черкащині, у оспіваному ним селі Розсохуватка", − читаємо у інтернет-виданні "Краснослов".

Наприкінці жовтня 2017 поет презентував у Катеринопільському ліцеї свою збірку "Підпалок". Проникливою, ніжною й водночас мужньою поезією зворушив душі й дорослих, і дітей.

Народився Дмитро Пічкур 24 квітня 1942 року у Розсохуватці, але мама записала, що 1941-му, аби швидше міг піти на роботу. Закінчив школу, працював на будівництві Кременчуцького водосховища, служив у війську, будуючи ракетні майданчики на Уралі, потім закінчив факультет журналістики Київського університету, працював у тальнівській газеті "Колос", а згодом у "Вінницькій правді", нині – "Вінниччина", часто публікував дописи у "Черкаській правді" та "Літературній Україні".

Дмитро Степанович – член Національної спіли журналістів України та Національної спілки письменників. Про себе казав, що" все життя прожив із Музою", а головною його Музою була дружина – Олександра Бойко, яка померла у 1992 році. Більше Дмитро Пічкур не одружувався. Заповів поховати його біля дружини. Останнім часом проживав зимою у Вінниці, а влітку у Катеринополі.

Він надзвичайно любив життя, свій сад, будинок з помаранчевим парканом, людей, поезію…Мріяв, як повернеться весною у Катеринопіль. Радів, що родичі розчистили навколо його оселі сніг…

На жаль… Хай спочиває з миром наш великий життєлюб. Царство Небесне!

А нам у спадок залишилось його поезія.

Моя Росохуватка

З Калниболот до самого Тального

За скіфів ще прославсь Великий Шлях.

Сюди манив чорнозем не одного,

Кургани й досі видно на полях.

Тут предок мій, вертаючись з походу,

Утомлений спинився на нічліг.

І пив із джерела студену воду,

І досхочу напитися не міг.

І він зізнався вірним побратимам:

“Он там поставлю хату на горбку,

І хто не їхатиме, хто не йтиме –

Зупиниться спочити в холодку”.

Літа спливли, і не одне століття,

Біля Розсішки виросло село.

Там пишеться історія новітня,

Лиш в пам’яті лишилось, як було:

Тут лихолати, пічкурі і бойки,

І підопригори, і химичі,

Приходьки і притули, бадраки–

Селились дружно по обидва боки

Маленької та дужої ріки.

Росохуватко, рідная кровино!

Спасибі, що дала життя мені.

За тебе я молитися повинен,

Й любов синівську перелить в пісні.

Світла пам’ять талановитому поету й прекрасній людині!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: ''Він малює у ваших душах гарними фарбами''