^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
20.12.2017 17:28
302 переглядів
0 коментарів
У Лисянці відбувся козацький фестиваль

Минулої п’ятниці в Лисянці відбувся традиційний козацький фестиваль «Край Богданів і Тарасів». Лисянський козацький полк Черкаського обласного козацького товариства ВГО «Українське реєстрове козацтво», очолюваний отаманом Віктором Колодяжним, цього дня відзначив 12 років з часу свого заснування.

– Ми горді, що найвідомішим козаком України є письменник, автор книг «Чорний ворон. Залишенець», «Маруся», «Троща» громадський діяч, почесний козак та громадянин Лисянки Василь Шкляр, а берегинею – Посол Миру, голова ВГО «Поступи жінок – мироносиць», голова ради берегинь ВГО «Українське реєстрове козацтво», заслужений працівник культури, поетеса Зоя Ружин, – сказав у звітній доповіді отаман ЧОКТ ВГО УРК Борис Марченко. – Це товариство в своїй діяльності давно вже вийшло за межі Лисянського району, так як в своїх рядах має не тільки представників Лисянщини, а й козаків з Києва, Борисполя, Таращі, Корсуня, Умані, Звенигородки, Ужгорода, Шполи, сіл Почапинці, Шевченкове, Лука, Моринці, Медвин, де діють козацькі сотні полку. Тому не дивно, що реєстр Лисянського полку ЧОКТ ВГО «Українське реєстрове козацтво» вже складає більше 200 козаків та берегинь.

Радник отамана, краєзнавець Олександр Гаврилюк додав, що акція «Козацький прапор навколо світу» триває. Прапор лисянського полку побував уже в 57 країнах світу та в Антарктиді. Адже саме цей прапор, підкреслив він, в ХХІ столітті символізує козацтво взагалі як сильну, всеперемагаючу, об’єднавчу силу. Дев’ять козаків та берегинь, а також вісім їхніх дітей захищали чи захищають Україну. Таких волонтерів, як Олег Ганжа, Олег Бойко та Зоя Ружин, знають майже всі воїни в зоні АТО. При цьому козак, волонтер, художник Олег Ганжа є автором парадно-стройового прапора 72-ої «Чорної бригади» ЗСУ, а козак, поет Валерій Мартишко – автором гімну та одним з ініціаторів присвоєння звання імені «Чорних запорожців» легендарній бригаді.

Наш земляк, відомий письменник і почесний козак Василь Шкляр презентував свій новий історичний роман « Троща».

– Я довго шукав яскраву сторінку тієї боротьби, в якій би переважали не пафосні моменти повстанських звитяг, а глибока людська драма, – розповів він. – Героїзм і трагедія УПА досить широко відтворені в нашій документалістиці та мемуарній літературі. Мене ж більше цікавила тема морального вибору людини – між життям і смертю, ганьбою і честю, вірністю і зрадою. Не таємниця, що в лави оунівського підпілля диявольська гебістська машина вкорінила власну агентуру, яка стала найпідступнішим ворогом повстанців. Так лінія зради стала домінантною в романі. Візьміть і день нинішній. Скільки зради ми побачили в середовищі армії, силових структур, у наших владних верхах та й серед рядового поспільства під час анексії Криму та відторгнення територій Донбасу. Тож цей роман і про нас з вами.

Мене часто запитують, звідки таке знання галицького діалекту в романі. Особливо з огляду на те, що я народився "під волоським горіхом" у селі на Черкащині, а вищу освіту здобув у Києві

Я переконаний, що основна магія художнього твору захована в мові, у стилі. Тому перш, ніж сісти за "Трощу", звісно ж, вивчав галицькі говірки. Часом мені здається, що вони жили в мені на генетичному рівні.

Будучи першокурсником філфаку Київського університету, в далекому 1969 році я поїхав з товаришем до Львова. Там насамперед ми пішли до музею Франка, і екскурсовод попросив мене щось написати у книзі відгуків. Я, ще зелений і необтесаний, написав згарячу експромт: "Не маю чим ся похвалити, бо скеля ще не вся розбита".

Коли ми вийшли на вулицю, схвильований товариш раптом спитав: "Ти хоч розумієш, що ти написав? Та нас же обох виженуть з університету". Справді, до мене дійшло. Ми довго думали, що робити. Зрештою товариш сам повернувся до музею і якимось робом вирвав ту сторінку із книги відгуків.

Останніми роками я не просто їздив Галичиною, а жив там тижнями й місяцями, ночував над трощею, багато спілкувався зі старшими людьми, які зберегли весь колорит місцевих говірок, звичаєві особливості, повстанський фольклор.

Післятабірне життя головного героя я великою мірою писав із сотенного УПА Мирослава Симчича (Кривоноса). Пишаюся дружбою з цим легендарним чоловіком. Його дух присутній у всьому романі, хоч біографічної конкретики більше у "мирному" житті в козацькому місті. Але й тут, звісно, я не копіював його біографію, тим більше історію кохання. Хоч то правда, що Кривоніс зустрів свою любов у Запоріжжі й працював там "у пеклі".

Бувалий у бувальцях бандерівець одружився з комсомольською активісткою і завербував її навіки на свій бік. Вони з пані Раєю і зараз живуть у Коломиї, хоч "вередливий старий" часом погрожує "сі розвести". П'ятого січня йому стукне 95 літ.

Цього дня відбулася і ще одна презентація, цього разу кінометографічна. Уродженець Лисянки і мер Черкас Анатолій Бондаренко представив на суд земляків свій дебют в історико-документальній стрічці «Староста», де він виконав головну роль – козацького старости Черкас Остапа Дашковича.

Олександр ЩЕРБАТЮК

Читайте також: На Лисянщину зайшов новий інвестор