^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
02.10.2017 20:32
93 переглядів
0 коментарів
Історія Преображенського костелу

Преображенський костел, зведений у стилі пізнього класицизму з елементами неоготики – найдавніша будівля у Звенигородці. В скорому часі йому виповниться 210 років. Проте не фігурує він у відповідних державних реєстрах як архітектурна пам’ятка чи бодай пам’ятка історії. Більше того – тривалий час до проголошення Незалежності, на костьолі, переобладнаному під автостанцію, можна було побачити табличку «Збудовано на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції», пише "Альтернатива".

Бачила б Соломія Солтик – остання Звенигородська старостиха, на що перетворили костьол, на спорудження якого вона поклала стільки зусиль, лягла б, сердешна, знову в домовину. Обітницю збудувати костьол вона дала у 1799 році, після смерті свого чоловіка Фелікса Солтика, після якого і перейшло до неї Звенигородське староство, а потому – і єдиної доньки. І справа тут не в славолюбстві чи якійсь іншій примсі – на тендітні плечі Соломії, котра, згідно дозволу королівського, перебрала на себе всі права покійного, враз навалилося стільки справ, що ніколи було і вгору глянути. Староство хоч і не було в повному упадку, проте до цього вже йшлося. Землі були мало заселеними. При цьому не було спокою і через маєтних сусідів, передусім уманських дідичів Потоцьких, які постійно зазіхали на звенигородські землі. То Францішек Потоцький, будучи воєводою Київським, містечко Калниболото (нині Катеринопіль) з його околицями захопив був, то син його Станіслав прихопив грунти староства понад Гірським Тікичем з Кобриновою Греблею, Соколовою (нині Соколівочка Тальнівського району), Корсункою, Глибочком, звенигородськими старостами заселеними. Чимало часу забирали судові тяжби, а ще ж, окрім всього іншого, треба було про заселення вільних земель, аби були вони обробленими і засіяними, думати. Тим більше, що з людістю проблем не було – вона втікала з пограничних волостей від Потоцьких, Яблуновських чи Любомирських до Звенигородського староства, надіючись що тут, під королівською владою, уособленою в старостах, їм житиметься легше.

Можливо, так воно й було. Принаймні у своїй книзі «Остання Звенигородська старостиха», виданій 1888 року відомим польським антропологом і етнографом Юліаном Талько-Гринцевичем, який тривалий час мешкав у Звенигородці, йдеться про те, що Соломія Солтик прибутки від староства використовує « не тільки на цілі господарські, а й на добрі вчинки – на допомогу і підтримку убогих». Отож вона зуміла заселити Попів Ріг (теперішня Гудзівка на Звенигородщині), Піщану, Шостакове. На черзі були Петраківка, Пальчик, Стойкове, Ямпіль, Радчиха. А все це вимагало і часу, і фінансових витрат. Та старостиха поступово, день за днем, терпляче продовжує розпочату справу. І досить успішно. Так , прибуток староства з 30 тисяч вона доводить до 147 польських злотих. Сама ж , не тяжіючи, як сусідні вельможі, до різних пишнот, поселилася разом з донькою Іоанною на правому березі Тікича у скромному будинку, що хоч і йменувався палацом, проте вирізнявся з-поміж інших помешкань хіба тим, що мав декілька кімнат. Ще, правда, мала старостиха гарний город, який спадав до річки. Розповідають, що господарювала вона на ньому сама, коли мала на те час. Та спокійне й розмірене життя Соломії порушила смерть доньки, після чого вона дедалі більше почала віддалятися від мирського життя і віддаватися молитвам та справам богоугодним, зокрема і будівництву костьолу. Її правою рукою у цій роботі став тогочасний пробощ Звенигородський, прелат кафедральний кам’янецький і житомирський, офіційний Київський архідиякон ксьондз Іоахім Грабовський. Був він і деканом Звенигородським, що покладало на нього аж надто багато обов’язків, оскільки до деканату Звенигородського належали костьоли і каплиці в Лисянці, Смілі, Мошнах, Ржищеві, Рокитному, Богуславі та в багатьої інших містах і містечках тодішнього Київського повіту. Та при його керівництві в скорому часу будівельники заклали фундамент і взялися за зведення стін.

Після костьолу Соломія Солтик планувала будівництво семінарії, а потому – школи та лікарні при костьолі. Та її хвороба і передчасна смерть у 1803 році на деякий час стримала будівництво храму. Завершено його було 6 серпня 1808 року в день свята Преображення Господнього, на честь якого й було зведено костьол.

Виконуючи волю покійної старостихи, ксьондз Грабовський поруч з костьолом побудував її коштом, вказаним у заповіті, великий двоповерховий будинок семінарії. Та навчання там тривало лише до 1839 року, оскільки за розпорядженням царського уряду семінарію закрили. У двадцятих роках минулого століття цю споруду пристосували під будинок для безпритульних, а у п’ятидесятих роках просто розвалили. На її місці збудували обласну автошколу. А ось костьол зберігся. Щоправда, у дещо іншій іпостасі. Після перевороту 1917 року він стояв порожнім. Проте у роки Другої світової війни та деякий час у повоєнні роки слугував храмом православній парафії міста. Згодом , коли органи влади закрили церкву, тут облаштували склад. Ще якийсь рік приміщення використовувала спортивна школа як великий тренувальний зал. А у 1967 року після ремонту та реконструкції костьол став … автостанцією. Для цього в стінах прорубали великі вікна, один з входів заклали цеглою, стіни «оздобили» стандартною облицювальною плиткою, а в саме приміщення розділили на два поверхи. «Замаскувавши» таким чином костел, і, чи то з великої відданості заповітам великого Жовтня, чи то з якоїсь іншої дурості, присобачили на ньому табличку: мовляв, збудовано автостанцію на честь річниці того таки Жовтня.

В такому вигляді костьол простояв до здобуття Україною Незалежності. І потому, як 25 жовтня 1995 року звенигородську римо-католицьку релігійну громаду офіційно зареєстрували у Черкаській облдержадміністрації, їй поступово передали це спотворене до невпізнання приміщення. Повернути первозданний вигляд костьолу нечисленній релігійній громаді не під силу. Зуміли лише прихожани при допомозі небайдужих людей дещо підремонтувати другий поверх, де й проводяться щонеділі богослужіння, обгородити та дещо облагородити подвір’я. Щодо всього іншого, то, не маючи коштів, можуть вони лише мріяти про повну реставрацію приміщення.

Ось так і бовваніє при в’їзді до Звенигородки знівечена «червоними безбожниками» старовинна культова споруда, чекаючи, чи не зглянеться хтось на її біди. Чи дочекається?

Читайте також: У Звенигородці пограбували костел