^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
13.06.2017 9:35
2160 переглядів
0 коментарів
''Катеринопіль – Шевченкове – Шампань – Будище''

Літо – чудова пора для подорожей, а наша Черкащина – скарбниця для туристів. Цього разу ми обрали маршрут "Катеринопіль – Шевченкове – Шампань – Будище".

Дорога 90 кілометрів у два боки і, на здивування, досить пристойна. Найгірша ділянка – між Катеринополем та Єрками, далі – терпима. На трасі – ретельний ямковий ремонт. Після повороту на "Золоту підкову Черкащини" взагалі трапляються чудові ділянки, малозавантажені й з добротним асфальтним покриттям, тож часу в авто провели небагато.

"Тут левада, по якій він ходив босими ногами"

"Був колись Керелів ліс (від козака Кирила, що першим оселився), згодом виникло село Керелівка (потім ─ Кирилівка), 1929 року перейменовано у Шевченкове", ─ написано у путівнику.

Музей у Шевченковому невеличкий, затишний, розташований у живописному місці ─ на подвір’ї батькової хати Тараса Шевченка. Перший і другий зал історико-етнографічні: світлини давньої Керелівки, Звенигородки, місцевих селян, речі з народного побуту, карти і багато вишитих рушників. Далі – меблі з палацу Енгельгардта, репродукції картин Шевченка, світлини його родичів, нащадків, портрети поета та знакових для нього людей тощо. Хто хоче ознайомитись із оригіналами Кобзаревого доробку, краще їхати у Київ. Однак у Шевченковому є свої переваги.

─ Для нас важливо побувати саме у Кирилівці, ─ кажуть молодята Артур та Ліна Солошенки із Черкас. ─ Тут можна доторкнутись до поетових святинь, тут могила його матері (а в селі, на старому кладовищі – батькова), тут левада, по якій він ходив босими ногами, вода, яку він пив.

На подвір’ї музею стоїть криничка, всі охочі можуть напитися води, посидіти в холодку під деревами, зазирнути в реконструкцію Тарасової хатини. Піч, лежанка, дерев’яний настил (піл, де спали), стіл, покуть з іконами, скриня, мисник. Підлога рясно встелена сіном. Пахнуть сушені трави, розвішані по всій оселі, та живі півонії на столі. Шкода, справжня хата поета не збереглася, але є садиба, де Шевченко переймав дякову науку. Вона далі в селі. А тут – тиха гавань, навіть озерце з ряскою. Трава, всипана маргаритками. Навпроти музею – майже міський парк. Пташки щебечуть.

─У нашому селі ще мешкає близько 30 родичів поета. На роковини більшість із них приходять сюди поклонитися його пам’яті, ─ розповіла одна із співробітниць закладу.

Шевченко висік дяка різками і втік у Лисянку

Дяківська хата ─ садиба, в якій Шевченко навчався грамоти й працював. Пам’ятка оригінальна, якій понад 200 років. Але, слід зауважити, що в 1909 році одна її половина згоріла вщент, у іншій теж робили ремонт. Відтоді аж до1956 року використовувалася як житло. У 1961 році над хатиною звели захисну споруду, щоб не руйнувалась. Навкруги ─ яблуневий сад.

─ А хочете ми вам вірш Шевченка прочитаємо, ─ почулося з-за спини.

На яблуні сиділи дві крихітки, мов дві маленькі мавки. Звідки прийшли, де взялися, ніхто не помітив. Що вони можуть прочитати? "Заповіт"? "Тече вода з-під явора"? Куди там! 8-річна Настя та 10-річна Зоряна Сокур (потім до дівчаток приєднався ще менший братик) читали "Долю!":

.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

Варто зауважити, що спочатку Шевченка навчав грамоті дяк Павло Рубан (по-вуличному Совгир). Саме він навчив його читати Псалтир і передав любов до спадщини Григорія Сковороди. Але за козакофільство Рубана з Керелівки вигнали, а натомість прислали п’яницю Петра Богорського, якого осиротілий Тарас запам’ятав як першого свого ката.

─ Цей перший деспот, на котрого я наткнувся в своєму житті, поселив у мені на все життя глибоку відразу і презирство до всякого насильства однієї людини над іншою, ─ напише він у автобіографічному листі до редактора журналу "Народное чтение".

З часом 13-річний Шевченко віддячить своєму мучителеві: висіче п’яного дяка різками і втече в Лисянку.

"Укропи" вирили лопатами Чорне море і насипали Карпатські гори" ─ версія історії для дітей

Назва "Шампань" походить від прізвища "Шампанський", чоловіка, що був управителем маєтностей Енгельгардта.

При в’їзді в село великими літерами написано, що музей не працює. Біля музею на паркані такий же напис. Однак бачимо на подвір’ї власника – Олега Бойка і групу школярів із Дмитрушок , що на Уманщині. Вони впевнено крокують на екскурсію. Цікавимося достовірністю попередньої інформації.

─ Ай, не звертайте уваги, війна з родичами, ─ каже Олег. ─ Спеціально пишуть, що музей не працює, або ж попросту завертають відвідувачів. За час "війни" сюди не змогли потрапити близько 200 тисяч осіб, хоча музей працював. А шкода, бо звідси люди виходять переконаними патріотами, готовими захищати рідну землю.

І це правда. Екскурсію діти сприйняли із непідробним захватом. Слухали Бойка, затамувавши подих. У кожному залі по кілька разів скандували: "Слава Україні! ─ Героям слава! ─ Україна понад усе! ─ Слава нації! ─ Смерть ворогам!" Найбільше ж їм сподобалося, що господар дозволив фотографуватися у касках зі зброєю в руках, в шоломі тевтонського лицаря, ретельно обстежити бойові машини. Олег називав школярів із гумором "укропчиками" і розповідав:

─ Ось цей зал присвячено Афганістану. Колись дівчата відмовлялись на дискотеці танцювати з хлопцями, які уникали служби в армії. Тут на карті наші афганці пишуть, хто де служив. Наступний зал – про війну з німцями. Хто не побоїться одягнути каску і взяти в руки зброю? Є серед вас сміливці? А далі – зал української бойової слави. Чи знаєте ви, хто ми з вами такі? Не побоїтеся дізнатися правду? Колись на нашій землі жили скіфи, сармати, гуни, авари, хазари, половці, монголи – ото вони всі змішалися і вийшли "укропи". І вони були такі завзяті, що взяли лопати й викопали Чорне море, бо не було де попратися, а потім ще й насипали Карпатські гори. А як ви вважаєте, чи бояться когось козаки? Правильно, козаки не бояться нікого, крім власної жінки. Кожен може образити бандерівця, та не кожен успіє вибачитись. А чи знаєте ви, хто такі волонтери? Знаєте, молодці! Тож повинні знати і те, що волонтери везуть на фронт не тільки провізію, а й дитячі малюнки, які є справжніми оберегами для наших воїнів. Пообіцяйте, що будете малювати і передавати малюнки на передову волонтерами. Обіцяєте? Ай, які молодці! А хто з вас уміє читати? Умієте? Ану прочитайте ось тут відгук, написаний китайською…А японською? Арабською? Не вмієте? А шкода, бо в нас тут сила-силенна відгуків іноземними мовами, а прочитати нікому.

Вчителі дякували Олегу за цікаву екскурсію. Як з’ясувалось, дівчатка не дуже хотіли йти у "хлопчачий музей", але тепер нарівні з хлопцями шикувались у чергу, щоб сфотографуватися з експонатами. Настрій в усіх був веселий і піднесений.

Звичайно, це була оглядова, дитяча екскурсія. Повноцінна займає до 5-ти годин. Адже музей вміщує близько 27 тисяч експонатів і ще 50 тисяч, як ми дізналися, чекають на складі. Наразі Бойко будує розширений музейний комплекс під Звенигородкою, за планом на 8 залів та величезною територією під техніку та реконструкції. Але для того, щоб перевести хоча б уже впорядковані експонати й відкрити пару залів, не вистачає 2 мільйони гривень.

─ Відчуваєте дух? ─ запитує він. ─ Це унікальний музей, де більшість експонатів у відкритому доступі, без скла. Я спробував був засклити плакати, що висять на стіні, але відразу зникла атмосфера старовини. Довелося усе повернути, як було. Тому тут так тьмяно. На світло в мене йде близько 4 тисяч щомісяця, адже крім освітлення періодично ще й просушку вмикаю.

Поміж унікальних експонатів: портрет Леніна, перероблений на Гітлера (німці художника-жартівника розстріляли 1944 року у Шестеринцях), валіза з речами німецького офіцера, яка до 2011 року пролежала на горищі однієї бабусі і стала першим експонатом музею.

─ З цієї валізи усе й почалося, ─ каже Бойко.─ Довгий час бабця говорила рідні, що валіза замінована (так їй сказав німець), а після смерті старенької спадкоємцям закортіло її відкрити. У ній, до речі, німецька тушонка, збереглася в чудовому стані, хоч зараз їж. А поруч книга про саперну справу.

На стенді з пачками цигарок є дві унікальні.

─ Американці мліють,─ розповідає Олег,─ коли бачать пачку з написом "Америка" і червоною зіркою на ній. А ось за ці цигарки, "Прилуцькі", з жовто-синім прапором, що вийшли пробною партією в 1000 пачок у 1967 році, директор та головний інженер отримали по 7 років тюрми. У 2012 за повну пачку таких цигарок давали 12 тисяч доларів. У мене пуста.

Ще один оригінальний експонат – "пісіпет" для Путіна – спеціально розроблений велосипед із великим, гострим шипом замість сидіння.

─ Хочемо передати нашим хлопцям, щоб вручили за призначенням. Там ще ззаду є сидіння для Медведєва, теж "дуже зручне".

Зауважимо, що в Шампань краще їхати на весь день. Тоді й експонати детально оглянете, і на природі відпочинете. Навпроти музею обладнано зону відпочинку, з столами, лавочками і накриттям від дощу. І не вірте, що музей не працює!

На реконструкцію палацу Енгельгардтів не вистачає 30 мільйонів

Будище ─ назва походить або від "буд", споруд, у яких виробляли поташ або ж від вислову "буде ще".

По дорозі на село красується вітряк, єдиний збережений із 28, які діяли в цій місцевості ще за часів Шевченка. Подейкують, що збудований без жодного цвяха. Вхід закритий. Але в щілину видно пусті пляшки і що там "була Віталіна". Питання, як вона туди потрапила досить швидко вирішилося: хутчіш за все, через підкоп, що біля вітряка. Тобто, Віталіна – ще той плазун.

Головна окраса Будища – літня резиденція Енгельгардтів.

Хотілося, звичайно, побачити розкішний музей із просторими залами, картинами, меблями тієї епохи. У 2013 році обласні чиновники обіцяли зробити з цього палацу перлину, планувалося виділити на його відновлення з держбюджету 17 мільйонів гривень. Тут мав стояти рояль, звучати жива музика, і збирались приймати нескінченний потік туристів. Однак, не так сталося, як гадалося. Реконструкція почалася і швидко завершилася, оскільки припинилося фінансування.

У парку палацу росте 3 тисячолітні дуби, в одному з яких, за легендою, Шевченко ховав свої малюнки. Латаний-перелатаний, але цей дуб живий.

─ От тільки з реаліями ця легенда чомусь не в’яжеться, ─ каже туристка з Києва Марія Остапчук, ─ у біографії сказано, що поет служив козачком у маєтку Вільшани. Тож, думаю, там треба було б шукати і його дуби.

У кінці парку – зона відпочинку з лавками та накриттям. Можна було б посидіти, та заважає мошкара й неприємні запахи від заболоченого ставка.

Алеї встелені тротуарною плиткою, але не до кінця, місцями вона вже поросла травою, місцями – повипадала. Новий дах. Пластикові вікна. Розрита траншея. Двері палацу замкнуті. Від місцевих жителів ми дізналися, що ремонт призупинено. За попередніми підрахунками, щоб довести усе до ладу необхідно близько 30 мільйонів.

─ Ще рік-два постоїть і можна вже буде й те, що зроблено, заново ремонтувати, ─ журиться чоловік, що ходить сюди до криниці, ─ А вода тут чудова, не дає накипу, не те що в нас у дворі ─ впереміш із глиною…

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: 19 травня у Звенигородці відзначали Ніч у музеї