^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
30.05.2017 18:57
1709 переглядів
0 коментарів
Володарі пера: межа геніальності та безумства

Психічні порушення, певною мірою активують творчу діяльність, особливе місце займають маніакальні стани. Підвищена в цей період працездатність, свого роду "бурління" і в той же час неприйняття сумних подій, відсутність відповідних реакцій на них - все це посилює життєвий тонус будь-кого, але в значній мірі - потенційно обдарованої людини. У результаті розширюється і прискорюється його продуктивна "віддача". Можна знайти цілий ряд творів літератури і мистецтва, створених авторами, які перебували в маніакальному стані.

Представляємо список не цілком здорових душею авторів, що подарували світові не тільки чудові літературні твори, а й геніальне творче натхнення на роки вперед.

Едгар Алан По (1809-1849), американський письменник, поет

Діагноз: Психічний розлад, точний діагноз не встановлено.

Симптоми: страх темряви, провали в пам’яті, манія переслідування, неадекватна поведінка, галюцинації.

Історія хвороби: Вже з кінця 1830-их років Едгар По страждав від постійних депресій. Окрім того, він зловживав алкоголем, що впливало на його психіку не найкращим чином: під дією алкоголю письменник часто впадав у бурхливе божевілля. До алкоголю незабаром додався і опій. Досить негативно вплинула на психічний стан По і важка хвороба його молодої дружини (він одружився зі своєю кузиною Вірджинією, коли їй було 13 років; через 7 років шлюбу, в 1842 році вона захворіла туберкульозом і померла через 5 років).

Після смерті Вірджинії – за 2 роки життя, які йому залишились – Едгар По ще кілька разів закохувався і робив спроби одружитись. Перша була невдалою через відмову нареченої, котра злякалась його чергового зриву, друга – через те, що наречений не з’явився на весілля: незадовго до свята По дуже сильно напився, практично до безпам’ятства. Його знайшли в дешевому балтиморському трактирі через п’ять днів.

Письменник потрапив до лікарні, де й помер через 5 днів, страждаючи від моторошних галюцинацій. Один з основних страхів По – смерть в самотності – справдився: багато-хто обіцяв, що буде поряд в його останні хвилини, але о третій годині ночі 7 жовтня 1849 року нікого з близьких поруч не було. Перед смертю По відчайдушно кликав Джеймса Рейнолдса, дослідника Північного полюсу.

Ідеї, подаровані світу: Два найпопулярніші сучасні літературні жанри. Перший – роман (чи розповідь) жахів. Значний вплив на Едгара По мав Гофман, але По вперше довів гофманівський похмурий романтизм до справжнього жахіття – в’язкого, безнадійного і витонченого ("Серце виказало", "Падіння дому Ашерів"). Другий жанр – детектив. Саме мсьє Огюст Дюпен, герой розповідей Едгара По ("Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже"), став засновником дедуктивного методу і його апологета містера Шерлока Холмса.

Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844-1900), німецький філософ

Діагноз: Ядерна мозаїчна шизофренія (більш літературний варіант, що згадується в багатьох біографіях, - одержимість).

Симптоми: Манія величі (надсилав усім записки з текстом: "Через 2 місяці я стану першою людиною на землі", вимагав зняти зі стін картини, тому що його квартира - "храм"); затьмарення розуму (обіймався з конем на центральній міській площі, заважаючи при цьому дорожньому руху); сильний головний біль, неадекватна поведінка.

Зокрема, в медичній картці Ніцше говорилось про те, що пацієнт пив з чобота свою сечу, часто викрикував щось незрозуміле, вважав лікарняного сторожа Бісмарком, намагався забарикадувати двері уламками розбитої склянки, спав на підлозі біля ліжка, стрибав як цап, корчив гримаси і випинав ліве плече.

Історія хвороби. Ніцше мав кілька інсультів, страждав психічним розладом останні 20 років свого життя (саме в цей період з’явились найбільш важливі його роботи – наприклад, "Так говорив Заратустра"), 11 з них він провів у психіатричних лікарнях, вдома про нього піклувалась мати. Стан його постійно погіршувався – в кінці свого життя філософ міг будувати тільки найпростіші фрази.

Ідеї, подаровані світу: Ідея надлюдини (парадоксально, але саме цей дивакуватий чолов’яга асоціюється у нас із вільною, надморальною, ідеальною особистістю, яка існує поза добром чи злом). Ідея нової моралі (мораль хазяїв замість моралі рабів): здорова мораль повинна прославляти і зміцнювати людське природнє бажання влади. Будь-яка інша мораль - болісна і занепадницька. Ідеологія фашизму: хворі і слабкі повинні померти, сильні – перемогти ("Штовхни того, хто падає"). Припущення "Бог помер".

Ернест Міллер Хемінгуей (1899-1961), американський письменник

Діагноз: Гостра депресія, розумовий розлад.

Симптоми: Схильність до самогубства, манія переслідування, нервові зриви.

Історія хвороби. В 1960 році Хемінгуей повернувся з Куби до США. Він страждав від частих депресій, почуття страху і невпевненості, він практично не міг писати, тому добровільно погодився пройти курс лікування в психіатричній клініці. Хемінгуей витримав 20 сеансів електрошокової терапії, про ці процедури він згадував так: "Лікарі, які робили мені електрошокову терапію, письменників не розуміють: Який сенс у тому, щоби руйнувати мій мозок і стирати мені пам'ять, яка є моїм капіталом, і викидати мене на узбіччя життя? Це було блискуче лікування, от тільки пацієнта вони втратили".

Після закінчення лікування Хемінгуей переконався в тому, що все ще не може писати і зробив першу спробу накласти на себе руки, але рідні змогли йому завадити. На прохання своєї дружини, він пройшов другий курс лікування, але намірів своїх не змінив. Через кілька днів після того, як він покинув лікарню, він вистрілив собі у голову з улюбленої рушниці, зарядивши заздалегідь обидва ствола.

Ідеї, подаровані світу: "Ідея втраченого покоління". Хемінгуей, як і його друг по епосі Ремарк, мав на увазі конкретне покоління, перемелене жорнами конкретної війни, однак термін виявився надто спокусливим і зручним – з тих пір кожне покоління знаходить причини для того, щоби вважати себе втраченим.

Новий літературний прийом "метод айсберга", коли скупий, невеликий текст має щедрий, відчайдушний зміст. "Мачизм" нового зразка, втілений у творчості та житті. Герой Хемінгуея – серйозний і небагатослівний борець, який розуміє, що боротьба марна, але йде до кінця. Найбільш безкомпромісним хемунгуеєвським мачо став, напевно, рибалка Сантьяго ("Старий і море"), в уста якого Великий Хем вклав фразу: "Людина не для того створена, щоби терпіти поразку. Людину можна знищити, але її не можна перемогти".

Сам Хемінгуей – мисливець, солдат, спортсмен, моряк, рибалка, мандрівник, нобелівський лауреат, чиє тіло повністю покривали шрами, - розчарувавши багатьох, до кінця боротися не захотів. Хоча своїм ідеалам письменник не зрадив. "Чоловік не має права помирати у ліжку, - казав він. – Або в битві, або куля в чоло".

Франц Кафка (1883 – 1924), чеський письменник

Діагноз: невроз, психастенія функціонального характеру, неперіодичні депресивні стани.

Симптоми: Збудливість, що межує з почуттям апатії, порушення сну, перебільшені страхи, психосоматичні труднощі в інтимній сфері.

Історія хвороби. Причини глибоких психологічних розладів Кафки лежать у конфлікті з батьком, важких взаємовідносинах із сім’єю і важких та заплутаних любовних історіях. Захоплення письменництвом у сім’ї не заохочувалось, то ж займатись цим доводилось крадькома. "Для мене це жахливе подвійне життя, - писав він у щоденнику, - із якого є, можливо, тільки один вихід – божевілля".

Коли батько почав наполягати на тому, щоби, після служби, син працював ще й у його магазині, а не займався дурницями, Франц вирішив накласти на себе руки і написав прощальний лист своєму другу Максу Броду. "В останній момент мені вдалося захистити його від його "люблячих батьків" завдяки тому, що я безцеремонно втрутився", - пише Макс Брод у своїй книзі про Кафку.

В його психічному стані були періоди глибокого і рівномірного спокою, які змінювались такими ж довготривалими періодами хворобливого стану. Ось рядки з його "Щоденників", які наочно відображають цю внутрішню боротьбу: "Я не можу спати. Тільки марення, ніякого сну. Дивна нестабільність всього мого внутрішнього єства. Жахливий світ, який я ношу в голові. Як мені від нього звільнитись і звільнити його, не зруйнувавши?"

Помер письменник у віці 41 року від туберкульозу. Три місяці він перебував в агонії: руйнувався не тільки організм, а й розум.

Ідеї, подаровані світу: Кафка не був відомим при житті, мало друкувався. Але після його смерті творчість письменника підкорила читачів, створивши новий напрям в літературі. Світ відчаю, жахів та безнадії Кафки виріс із особистої драми його творця і став новим естетичним напрямком "літератури з діагнозом", дуже характерної для 20 століття, котре втратило Бога і знайшло натомість абсурд існування.

Джонатан Свіфт (1667-1745), ірландський письменник

Діагноз: Хвороба Піка або хвороба Альцгеймера – спеціалісти сперечаються.

Симптоми: Запаморочення, дезорієнтація в просторі, втрата пам'яті, нездатність впізнавати людей і навколишні предмети, вловлювати зміст людської мови.

Історія хвороби. Поступове наростання симптомів, аж до повного недоумства наприкінці життя.

Ідеї​​, подаровані світу. Нова форма політичної сатири. "Подорож Гулівера", безумовно, не перший саркастичний погляд освіченого інтелектуала на навколишню дійсність, проте новаторство тут не в погляді, а в оптиці. У той час як інші жартівники дивилися на життя крізь збільшувальне скло або в телескоп, декан собору св. Патрика змайстрував для цього лінзу з химерно викривленим скельцем. Згодом цієї лінзою із задоволенням користувалися Микола Гоголь і Салтиков-Щедрін.

Жан-Жак Руссо (1712-1778), французький письменник і філософ

Діагноз: Параноя.

Симптоми: Манія переслідування.

Історія хвороби. У результаті конфлікту письменника з церквою та урядом (початок 1760-х, після виходу книги "Еміль, або Про виховання") властива Руссо підозрілість отримала вкрай хворобливу форму. Йому всюди ввижалися змови, він вів життя самітника і ніде не затримувався надовго, вважаючи, що всі його друзі і знайомі щось задумали проти нього або в чомусь його підозрюють. Так, одного разу Руссо вирішив, що мешканці замку, в якому він гостював, підозрюють його в отруєнні слуги, який нещодавно помер, і зажадав розтину небіжчика.

Ідеї, подаровані світу. Педагогічна реформа. Сучасні методики виховання дітей багато у чому нагадують "Еміля": замість репресивного методу виховання, Руссо пропонував метод заохочення і ласки; він вважав, що дитину слід звільнити від механічного завчання сухих фактів і пояснювати все на живих прикладах, і лише тоді, коли дитина буде психічно готова до сприйняття нової інформації; завданням педагогіки Руссо вважав розвиток закладених природою талантів, а не коригування особистості.

Новий тип літературного героя і нові літературні напрями. Породжене фантазією Руссо чудове створіння - плаксивий "дикун", який керується не розумом, а почуттям (але почуттям високоморальним), - розвивалося, росло і старіло в рамках сентименталізму й романтизму. Ідея правової демократичної держави, прямо випливає з твору "Про суспільний договір". Ідея революції (саме творами Руссо надихалися борці за ідеали Великої французької революції; хоча Руссо, як би парадоксально це не було, ніколи не був прихильником таких радикальних методів).

Гоголь Микола Васильович, український письменник

Діагноз: Шизофренія, періодичний психоз.

Симптоми: Зорові і слухові галюцинації; періоди апатії і загальмованості (аж до повної нерухомості і нездатності реагувати на зовнішні подразники), що змінюються приступами збудженості; депресивні стани; іпохондрія (видатний письменник був переконаний, що всі органи в його тілі дещо зміщені, а шлунок розташовується "догори дриґом"); клаустрофобія.

Історія хвороби. Ті чи інші прояви шизофренії супроводжували Гоголя впродовж усього його життя, однак в останній рік хвороба помітно прогресувала. 26 січня 1852 від черевного тифу померла сестра його близького друга Катерина Михайлівна Хомякова і ця смерть викликала у письменника сильний напад іпохондрії. Гоголь поринув у безкінечні молитви, практично відмовився від їжі, скаржився на слабкість і нездужання і стверджував, що смертельно хворий, хоча лікарі ніякої хвороби, окрім незначного шлунково-кишкового розладу, у нього не знайшли.

У ніч з 11 на 12 лютого письменник спалив свої рукописи (наступного ранку він пояснив цей вчинок як підступ лукавого), далі його стан постійно погіршувався. Лікування (втім, не надто професійне: п'явки в ніздрях, обгортання холодними простирадлами і занурення голови у крижану воду) позитивних результатів не дало. 21 лютого 1852 письменник помер.

Справжні причини його смерті так і залишилися незрозумілими. Проте, найімовірніше, Гоголь просто довів себе до повного нервового та фізичного виснаження - не виключено, що своєчасна допомога психіатра могла би врятувати йому життя.

Ідеї, подаровані світу. Специфічна любов до маленької людини, що складається наполовину з відрази, наполовину - з жалю. Цілий букет на диво точно підібраних російських типажів. Гоголь розробив декілька рольових моделей (найбільш яскраві - персонажі "Мертвих душ"), які цілком актуальні й досі.

Гі де Мопассан (1850-1893), французький письменник

Діагноз: Прогресивний параліч мозку.

Симптоми: Іпохондрія, схильність до самогубства, приступи божевілля, марення, галюцинації.

Історія хвороби. Все життя Гі де Мопассан страждав від іпохондрії: він дуже боявся збожеволіти. З 1884 року у Мопассана почалися часті нервові приступи і галюцинації. У стані нервового збудження він двічі намагався накласти на себе руки (вперше за допомогою револьвера, вдруге - за допомогою ножа для паперів, обидва рази невдало). У 1891-му письменник потрапив до клініки доктора Бланша в Пассі - там він і прожив у напівпритомному стані до самої смерті.

Ідеї​, подаровані світу. Фізіологізм і натуралізм (у тому числі еротичний) в літературі.

Вірджинія Вульф (1882-1941), англійська письменниця

Діагноз: Депресія, галюцинації, кошмари.

Симптоми: Перебуваючи в глибокій депресії, Вірджинія скаржилася на те, що весь час "чує голоси птахів, які співають на оливах Стародавньої Греції". Часто й довго не могла працювати через безсоння і кошмари. З дитинства мала схильність до самогубства.

Історія хвороби. Коли Вірджинії виповнилося 13 років, кузени, що гостювали у неї в домі, спробували зґвалтувати дівчину. Це стало причиною стійкої неприязні до чоловіків і до фізичних відносин з ними впродовж усього життя Вірджинії. Незабаром після цього від запалення легень раптово померла її мати.

Нервова, вразлива дівчинка у відчаї спробувала накласти на себе руки. Її врятували, але глибокі, затяжні депресії стали з тих пір частиною її життя. Значний приступ психічного розладу стався у юної Вірджинії і після смерті батька в 1904 році.

Емоційно-відверті листи і твори Вірджинії Вульф дають підстави зробити висновок про нетрадиційну сексуальну орієнтацію письменниці. Однак це не зовсім так. Після пережитої в дитинстві трагедії, страху, який вона відчувала перед чоловіками і їх суспільством, вона закохувалася в жінок - але при цьому відчувала відразу до всіх форм близькості, у тому числі і з ними, ненавиділа обійми, не дозволяла навіть потиснути собі руку. У 29-річному віці, будучи у шлюбі з Леонардом Вульфом (причому цей шлюб вважається зразковим з точки зору відданості та емоційної підтримки подружжям один одного), подейкують, що письменниця, так і не змогла вступити у інтимні стосунки зі своїм чоловіком.

На початку 1941 року нічне бомбардування Лондона зруйнувало будинок письменниці, згоріла бібліотека, ледь не загинув коханий чоловік - все це остаточно порушило її нервову систему, лікарі наполягали на лікуванні в психіатричній клініці. Не бажаючи, щоби решту свого життя чоловік провів у клопотах, пов'язаних з її божевіллям, 28 березня 1941 вона зробила те, що не раз описувала у своїх творах і що не раз намагалася здійснити на практиці – наклала на себе руки, втопившись у річці Оус.

Ідеї, подаровані світу. Новаторство в способах викладу скороминущої світської метушні, відображення внутрішнього світу героїв, опис безлічі шляхів заломлення свідомості - твори Вірджинії Вульф увійшли до золотого фонду літературного модернізму і завжди сприймалися із захопленням.

Сергій Єсенін (1895-1925), російський поет

Діагноз. Біполярний афективний розлад (БАР).

Симптоми. Манія переслідування, раптові спалахи люті, неадекватна поведінка (поет прилюдно трощив меблі, бив дзеркала і посуд, викрикував образи). Кілька випадків есенинского потьмарення не без смаку описав у своїх спогадах Анатолій Мариенгоф.

Історія хвороби. Через часто повторювальних нападів МДП, що провокуються, як правило, надмірним вживанням спиртного, Єсенін кілька разів проходив лікування в психоневрологічних клініках - у Франції і в Росії. Лікування, на жаль, не зробило на пацієнта позитивної дії: через місяць після виписки з клініки професора Ганнушкіна Єсенін покінчив із собою, повісившись на трубі парового опалення ленінградського готелю «Англетер».

Ідеї, подаровані світу. Нові інтонації в поезії. Єсенін зробив стилістичною нормою, зі сльозою і схлипами, любов до села і сільському жителю. Єсенін, багато працював у жанрі міського хуліганського романсу, по суті, поставив канон сучасного російського шансону.

На скрижалях

Читайте також: Трипільські відьми