^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
20.05.2017 11:32
2093 переглядів
0 коментарів
Наші земляки за кордоном: дороги, які ми обираємо

Останнім часом попит на українських трудових мігрантів в Європі зростає. Кажуть, працювати їм доводиться понаднормово, а жити по чотири людини в кімнаті, а то і взагалі у вагончиках.

Наш кореспондент поцікавився у молодих земляків: в яких умовах живуть і скільки заробляють трудові мігранти з України? Та й взагалі чи планують вони повертатися на батьківщину?

Ольга Михальченко (Іспанія, Марбелла), 22 роки. Вона народилася в Соколівочці на Тальнівщині. По закінченні школи вийшла заміж і переїхала разом з маленьким сином та чоловіком до Здобутку. На той час рідня по батьковій лінії вже влаштувала своє життя в Іспанії. Тому не дивно, що Ольга обрала для проживання саме цю країну.

– В Іспанії, – каже,– стабільний, хороший заробіток, і рівень життя кращий. Коли вирушали в дорогу, то навіть не було страшно, хоч і країна чужа. Але попри це було дуже важко.

Що стосується зарплати, то не ображають. Жінки в середньому заробляють 1000-1400 євро в місяць, а чоловіки 1400-1800. Що мені подобається найбільше, що Іспанія лояльна до іноземців, однак їхню мову все одно знати треба. Кожна країна вимагає від заробітчан та іммігрантів вивчення мови, і це нормально.

Поряд береги Середземного моря. Неперевершена краса. Хочеться відзначити, що в цій країні дуже хороші і чуйні люди. До того ж, медицина безкоштовна та доступна. Для молодої сім’ї тут зручно тим, що, взявши іпотеку, можна виплачувати її під 3% річних. Та як би там не було, ми сумуємо за домом…Плануємо приїхати в гості, а як далі складеться доля, буде видно.

Михальченки живуть за кордоном 2 роки і 2 місяці. Чи повернеться молода сім’я додому, точно сказати не можуть. Зараз Ольга та її чоловік Євген працюють на хороших роботах, а їхній маленький синочок ходить до престижного дитсадка.

Анастасія Жарченко (США, штат Вірджинія, Ашберн), 23 роки. Мама Анастасії народилася і проживала у Тальному. Після народження дівчинки разом із сім’єю переїхали до Чернігівської області. В 2012 році Настя поступила до Київського політехнічного інституту, але на другому році навчання молода й енергійна студентка вирушила до Америки.

– Я, – розповідає, – поїхала по програмі Work and Travel. Це програма для студентів, які володіють англійською мовою і бажають попрацювати та подорожувати Штатами. Дуже хотіла побачити Америку та по можливості заробити на власні потреби. Хоча був період, коли я розуміла, що їду туди не просто так. Вирішила твердо, що буду влаштовувати своє життя в цій країні.

З мовою проблем не було. Англійську я вивчала в університеті. Але боялася великої відстані. Розуміла, що не зможу приїжджати додому дуже довгий час. Переліт був з пересадкою в Лондоні. Очікувати наш рейс залишалося 9 годин, тому ми пішли глянути славетну столицю. Та й заблукали. Проблукали 7 годин і якимось дивним чином встигли на літак.

Стосовно фінансової сторони, то Америка не має усталених меж і рамок. За годину тут можна заробити від 7 до 30 $, це стосується лише приїжджих з інших країн. Американці отримують набагато більше.

Українці також можуть високо піднятися в Штатах, якщо тільки закінчать американський коледж чи вуз. Що цікаво, тут робочий день триває 4–5 годин. Робота понад норму є порушенням людських прав. Диковинка, з якою я зіткнулася у Вірджинії, це те, що не можна розмовляти по телефону біля пам’ятників. Можуть оштрафувати.

Рівень життя там високий. Кожний штат – це окрема юрисдикція, по своєму красивий і цікавий. Особливо гарний океан! Коли заходить сонце, закохані парочки на океанських берегах спостерігають за цим романтичним моментом.

Є, звичайно, і свої мінуси – дорога страховка і ще дорожча медицина для іноземців. Оренда хорошого житла коштує великих грошей. Тому про вільний час можна забути. Всі приїжджі працюють на двох роботах. Інакше не вижити.

Попри це, Анастасія не планує повертатися. Незабаром виходить заміж і стане громадянкою США. На чужині дівчина прожила 3 роки.

Ярослав Поліщук (Польща, Вроцлав), 26 років. Закінчив Тальнівську школу №1, після чого одружився. У пошуках роботи вирішив спробувати реалізуватися в сусідній Польщі.

– Покинув рідну домівку, бо стабільності тут нема ніякої. Спочатку лякала чужа мова, але справився. Взагалі Польща – одна з європейських країн, яку чи не найбільше вподобали українці-заробітчани. Ринок праці поляків відкритий до наших співвітчизників. У Польщі можна мати зарплату від 500 до 700 доларів в місяць. Я знайшов себе саме в цій країні. Мене тут все влаштовує. Найсуворішим робочим правилом цієї країни є офіційне працевлаштування.

Наші мови дуже схожі. Тому якщо не знаєш польської, особливих проблем не виникне. У поляків цікаві традиції. Але, як не крути, менталітет інший і відрізняється від нашого. Тому багатьом українцям важко зрозуміти їхні моральні цінності. Тим, хто їде сюди на заробітки чи ж на постійне прожиття, варто добре обдумати свій вчинок.

Ярослав вирішив залишитися в Польщі. Каже, там стабільний заробіток і рівень життя вищий. Додому приїжджатиме лише в гості.

Наталія Засунько (Польща). Наталія із Соколівочки. Її історія типова для більшості молодих людей, які прагнуть побачити світ та заробити грошей.

– Поїхала до Польщі, бо було цікаво дізнатися про рівень життя за кордоном. Та й не влаштовувала мала заробітна плата в Україні. Коли вже вирушала за кордон, були свої страхи. Особливо лячно було від того, що майбутня робота далеко не за фахом. Та все ж таки основна проблема майже всіх заробітчан – незнання мови. Про заробіток скажу так: якщо добре працювати, то 500 доларів можна мати.

Щодо нюансів, то кожного дня тут скільки нових вражень, що на ціле життя вистачить. Основне – не боятися. Трошки попрацюю і буду повертатися на рідну Черкащину, бо дуже сумую за рідними та друзями.

Валерія Плотник (Німеччина, Дахау), 23 роки. Все життя прожила в Києві, і лише на літні канікули приїжджала до дідуся та бабусі у Тальне. Здобувши в Україні ступінь бакалавра, Лєра вирішила спробувати себе в ролі гіда у одному із німецьких музеїв.

– Я поїхала за кордон, тому що рівень нашої освіти мене як молодого спеціаліста не задовольняв. Мені не хотілось продовжувати навчатися в магістратурі і не бачила іншого способу, як реалізувати свої амбіції за кордоном. Тим паче, після бакалаврату без досвіду важко знайти достойну роботу. А в мене з’явилася можливість поїхати в Німеччину, і я нею скористалася.

Особливих переживань стосовно перебування у чужій країні у мене не було. Лише побоювання, що не відкриють візу. Той, хто проходив пекло під назвою "Посольство Німеччини", знає, що я маю на увазі.

У мене робота за контрактом. Тобто все було чітко обумовлено: житло, заробітна плата тощо. Заробіток тут, як і в інших країнах, залежить від багатьох факторів: ким ти працюєш та тривалість робочого дня. Більшість студентів тут "народ бідний". Я поїхала працювати волонтером, тому отримую кишенькові гроші – 880 євро щомісяця. До іноземних заробітчан в загальному тут ставлення толерантне і цілком задовільне. Воно залежить від людей і міста проживання. В мегаполісі, такому як Мюнхен, на мій погляд, комфортніше. Там сила-силенна трудових мігрантів, ніхто до тебе прискіпуватись не буде. У маленькому місті все інакше. Для порівняння візьму Дахау, в якому зараз мешкаю. Так ось, в Дахау майже всі жителі – корінні німці. У мене була неприємна ситуація, коли стара жінка, почувши, що я з України, висловила своє невдоволення щодо іноземців. Каже: «Всі сюди в Німеччину їдуть з Сирії, з Росії, з України». Мені було дуже неприємно. Переконана, що такі прояви національної нетерпимості здебільшого трапляються саме в малих містах Німеччини.

Основна перевага такого життя за кордоном – це гартування характеру. Ти залишаєшся наодинці, без підтримки сім'ї та друзів. У мене було мільйон патових ситуацій, з яких мені самій доводилося шукати вихід. З плюсів: розширюється світогляд та покращується знання іноземних мов. Та найбільшою перевагою вважаю низьку ціну на авіаквитки. Іншими словами, можливість побачити Європу за копійки.

Мінусів в моєму випадку теж достатньо. Це і самотність, ізольованість від сім'ї, відсутність друзів, непорозуміння на роботі через недостатнє знання мови. По суті, ти – нікому там не потрібний, тому перед тим, як їхати за кордон, треба сотню разів подумати і прийняти правильне рішення. Тим паче, що німці дуже жадібні і вередливі.

Я планую скоро повертатися додому. Тому що, побувавши за кордоном, зрозуміла багато речей, цінність яких набагато більша, аніж життя в іншій країні, а це сім'я, батьківщина та друзі.

Валерія один раз в рік мала так звану «відпустку», яка тривала тиждень. Дівчина із сльозами на очах поверталася на чужину, адже робота за контрактом сувора і не розривається.

Артем Коренко (Португалія, Бомбарал). Ще школярем, батьки забрали Артема до Португалії. Нові звичаї, мова, люди… Хлопець розповів, як так сталося, що вже понад 5 років його сім’я живе на чужині.

– Всі люди їдуть у Португалію за пошуками кращого життя, за великими зарплатами. Ми з батьками приїхали з такою ж метою. Дуже боялися новизни. Інша країна, нікого не знаєш, всі на тебе дивляться так, неначе із зоопарку втік. Але все ж з часом вивчаєш мову, і ставлення змінюється. Життя розставляє на свої місця. Якщо плідно працювати, то середня зарплата у нашому місті становитиме 800 євро, мінімальна – 450 євро. Дуже добре, коли є легалізація, це нелегкий процес, але того вартий.

Взагалі португальці люблять українців! Та попри це, все одно сумуєш за Україною, за ріднею, друзями. Навіть сумую за українським морозивом. Та й природа тут не така, як вдома. Що мені подобається в Португалії, то це те, що люди можуть жити у своє задоволення. Не відмовляють собі ні в чому. Гроші не є основною проблемою. Мої батьки планують повертатися на Батьківщину, а я навіть не знаю. Навчаюся тут, нове оточення стало рідним вже. Можливо, також поїду додому. Не знаю, наперед забігати не хочеться.

Світлана Пономаренко (Італія, Вербанія), 32 роки. Довгий час працювала кухарем в ресторані «Хутір», що біля Соколівочки, потім в пошуках кращого подалася до Києва. Та на жаль, і там нічого не вийшло. Тому Світлана гайнула далеко за кордон. Вже рік і два місяці Світлана працює в Італії.

– Щоб прожити в Україні. потрібно отримувати належну зарплату. А через її нестачу йдеш, куди ноги несуть. Коли вирушаєш в іншу країну, страхів дуже багато. Не знаєш, що чекає на тебе там. Тому маєш бути готовий до всього. Особисто я влаштувалася доглядальницею. Старенька бабуся, в якої я працюю, потребує багато уваги. Моя зарплата 900 євро в місяць.

Взагалі мені дуже подобається їхня культура. Але ставлення італійців до українців здебільшого негативне. Тому коли їдете сюди, не очікуйте, що вас зустрічатимуть із хлібом та сіллю. Та все ж фінансова сторона на високому рівні в цій країні. Не можна не згадати і про якісну продукцію та харчування. Тут з цим суворо. Бережуть людей. Якщо нічого не зміниться, то повертатися не бачу сенсу.

Вероніка Діденко (США, штат Флорида, Орладно), 24 роки. Сім’я Вероніки із Звенигородки. Та все своє свідоме життя дівчина прожила в Одеській області. На Черкащині залишилися лише дві тітки. Провчившись один рік в інституті, Вероніка вирушила за кордон.

– До Штатів поїхала за адреналіном. Я була впевнена, що роблю все правильно. Безстрашна і сильна, я поїхала підкоряти Америку. Не чекайте, що на вас в Америці долари самі по собі посиплються. Звичайно, працювати довелося немало. Дві, а то й три роботи. Вихідні – це видумана казка. Працювала, як віл. Зате тепер, завдяки наполегливості, у мене чудова робота, зарплата – 3500 доларів. Я заробила на власне авто, отримала міжнародні права. Отож, усім хто їде на заробітки, раджу мати бажання працювати і, звичайно ж, знати мову. В мене з цим проблем не було. До того ж, американці дуже прості і до всього ставляться з легкістю та звичайною людською добродушністю. Медицина тут коштує для іноземців шалені гроші. Бережіть своє здоров’я!

У Сполучених Штатах хороші вузи та коледжі, неординарна їжа. Якщо захотіти, то в цій країні можна злетіти дуже високо. Але все одно сумую за ріднею так, що аж жах! Декілька разів на тиждень спілкуюся з ними по скайпу. Але треба чимось жертвувати. Поки в Україну не планую повертатися. Тут у мене вже кар’єра, друзі, бой-френд.

Богдана Ротаєнко, (Іспанія). Дана поїхала в Іспанію до старшої сестри Альони. І вже довгий період часу там живе і працює. Богдана дуже активна та цілеспрямована дівчина, тому й країну обрала з темпераментом.

– В Україні мало платять, а ціни височезні. Як не крути, а грошей треба. Тому люди й шукають у світах кращої долі. Це дуже важко. По приїзду до Іспанії трохи починаєш нервувати, бо не знаєш напевно, чи матимеш роботу. Для того, аби легшим було перебування на чужині, треба знати мову і мати знайомих. Якщо порівнювати з Україною, то ціни тут доступніші. А люди такі, як і в нас – добрі. Іспанці завжди відгукнуться на біду і допоможуть. Перебуваючи тут, чесно сказати, мінусів взагалі ніяких не бачу! Хотілося б залишитися тут жити, але на все воля Божа.

Зауважимо, офіційних даних, де і скільки українців працюють за кордоном, немає, оскільки прикордонники фіксують лише факт перетину кордону. За оцінками Держслужби зайнятості, за кордоном працюють приблизно 5 млн. українців – це більше, ніж населення Ірландії.

Ірина РОТАЄНКО

Читайте також: В яку копієчку обійдеться батькам цьогорічний випускний?