^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
19.05.2017 8:25
368 переглядів
0 коментарів
Заслужений артист України Володимир Сніцаренко тільки два роки тому дізнався, хто його рідна мати

14 травня Україна відзначала День матері. Мати – найпрекрасніше і найсвятіше, що є у житті кожного з нас. Образ Мадонни з немовлям завжди захоплював поетів та письменників. На жаль, у житті не завжди буває усе так, як у високій поезії. На прикладах Катерини, Ганни Тарас Шевченко учив нас завжди з повагою ставитись до материнства. Змальовуючи страждання жінок-покриток, він розвінчував жорстокі традиції, що вимагали прогнати, висміяти, розтоптати гідність збезчещеної або просто покинутої жінки.

На жаль, і в ХХ , і в ХХІ – му столітті ці традиції ще живі. Рідний батько, мати виганяють із дому свою кровинку, бо вона оступилась, або ж її просто ошукали. Ця історія з життя відомого артиста вражає своєю типовістю. Якби сторонні не прийшли на допомогу, то Україна б зараз не мала всесвітньовідомого музиканта Володимира Сніцаренка.

− Усе життя я вважав, що мене виховує рідний батько і прийомна мати, − розповідає Володимир Іванович. − Нещодавно з’ясувалося, що в мене обоє батьки прийомні. Звичайно, я їх дуже ціную, поважаю і люблю, але хотілося дізнатися про своє коріння – і дізнався. Правду мені розповіли родичі моїх прийомних батьків. Дружина мене підмовила шукати рідну матір, а вийшло так, що й батька знайшов.

Моя рідна мама − угорка, родом із Закарпаття – село Широкий Луг. Звуть Марія. Її батьки розійшлись. Коли вона була юнкою, поїхала жити до батька в Естонію. Як закінчувала школу, завагітніла. Батько її вигнав з дому. Вернулась до матері. Мати теж. Коханий кудись поїхав. Вона залишилась без підтримки, без житла і без грошей. Почула, що набирають жінок на роботу в Черкаську область. Зібралась, підв’язала живіт, і опинилась у гуртожитку в Кайтанівці, доїла корів. Коли мене народила, з гуртожитку вигнали. Потім її прийняла одна молода сім’я, але в них вона теж довго не затрималась. Жила в якійсь хібарі, де не топилося. Це був 1970-й рік, кінець березня початок квітня, ще холодно. Бігала на роботу, я захворів на двостороннє запалення легень, а мені ще й місяця не було. Тоді в моєму житті з’явились прийомні батьки. Вони спершу витягли мене з того світу, вилікували, оформили опікунство. Мати ще якийсь час мене навідувала, тішилася, спостерігала, як росту, як мене доглядають, але згодом написала відмову, вирішивши, що вона не може забезпечити мені гідне майбутнє.

Згодом вийшла заміж, виїхала в Шполянський район, народила двох дітей – дівчинку й хлопчика, а коли розповіла чоловіку, що ще має дитину, він її вигнав, сказав: "Без сина не приходь!" Забрати мене не могла, бо підписала відмову. Тож вона взяла дітей і виїхала в Миколаївську область, а звідти в Полтавську. Вийшла заміж знову, народила сина, з чоловіком не склалося, розійшлися. Тяжко працювала. Там мама й знайшла свій вічний спокій. Два роки тому я відвідав її могилу, познайомився з братами, сестрою. На жаль, живою уже не застав. Просив вибачення, що не розшукав її за життя. Потім я знайшов і батька. З’ясувалось, що він теж музикант, викладає трубу. Гени не обманиш.

Володимир Сніцаренко розшукав не тільки рідних батьків, але й братів, сестру. Так у зрілому віці він знайшов усю свою велику родину. Згадує, що коли до нього вперше зателефонував рідний брат, то він думав, що говорить із сином, такі схожі у них голоси.

Сніцаренко вдячний своїм прийомним батькам Івану Андрійовичу та Анастасії Іванівні, що виховали, вивчили його, благословили, але для кожної людини важливо знати також, де її коріння, рід. І це чудово, коли настає возз’єднання родини, без зайвих образ, суперечок, докорів.

Хочеться всім побажати сімейного тепла й затишку. Бережіть себе, бережіть і цінуйте своїх рідних – особливо батьків.

Довідка: Володимир Сніцаренко − заслужений артист України, духові інструменти − труба. Народився 1970 року у селі Кайтанівка. Потім проживав та ходив до школи у Вікниному. Там же займався в музичній школі. Нахил до духових інструментів відкрив у нього Володимир Платонович Гень. Закінчив Уманське музичне училище, потім Київську консерваторію. Лауреат багатьох міжнародних та всесоюзних конкурсів, володар численних призів. Працював у Дитячому музичному театрі у Києві, Національній філармонії України. Навчався у вищій школі (консерваторії) в Гамбурзі. Працював у Барселоні, в Австрії. Зараз – у Національній опері. Із 2015 працює також як запрошений соліст Казанської опери (Татарстан). Гастролює у складі Національної опери по всьому світу.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: ''Таке ставлення до природи, як у нас, тільки в Індії та в деяких країнах Латинської Америки, Африки''