^
Політика Суспільство Культура Цікаво Творчість Історія Економіка Гороскоп Спорт Кримінал Погода
10.05.2017 17:34
294 переглядів
0 коментарів
Найстаршу в селі жінку обділили землею

Матрона Ярова з Кам’яного Броду на Лисянщині найстаріша жінка в селі. Їй виповнилось 90 років. Але не зважаючи на свій поважний вік ще порається по господарству, має гарну пам’ять, і її спогади про минуле просто безцінний скарб для тих, хто хоче знати історію свого краю і її людей.

Матрона Яківна розповіла про свої молоді роки, на які припала і війна і післявоєнна відбудова. Нестерпно важкими з погляду сьогодення були ті роки, але тоді, в юності, каже, це якось не відчувалося, бо були сили, завзяття, була молодість, яка переборювала будь-які труднощі і давала надію.

- Мені минуло шістнадцять, коли в 1943 році силоміць забрали мене і ще сімнадцять дівчат з села на роботи в Німеччину, - ділиться спогадами довгожителька . – Спочатку повезли в Лисянку, а потім - до Києва, на залізничну станцію. Звідти відправили нас, невільниць з усієї України, у вагонах до їхнього фатерлянду.

Опинилися ми аж в Магдебурзі на військовому аеродромі, де нас змушували мити в бензині запчастини до літаків. Зазнавали знущань і побоїв, але все ж відчували себе більш вільніше ніж наші військовополонені, які тут працювали.

На наших очах мученицькою смертю загинув один із них, Іван Копитін, чиє ім’я запам’ятала на все життя. Він заступився за свого хворого товариша, і охоронці дев’ять днів тримали його під струменем води, поки не помер. Були поміж німців, ніде правди діти, і добрі люди, які таємно приносили їжу, одяг, підтримували чим могли. Довелось і кілька разів прощатися з життям, коли потрапляла під бомбардування міста авіацією союзників.

Кінець війни зустріла у Франкфурті-на-Одері, куди нас погнали розвозити із станції тачками частини підбитих німецьких танків. Пробиралися до своїх 40-ка кілометровою прифронтовою смугою, під свист куль, ризикуючи потрапити на мінні поля.

Офіцер у розташуванні радянських військ,побачивши змучених, голодних дівчат - остарбайтерів «з того боку», назвав їх «предателямі Родіни», і вони ще дві доби ходили на допити і перевірялися. Врешті від них відчепилися, не знайшовши доказів зради, і Матрона з трьома своїми землячками стала куховарити в підрозділі, куди їх забрав теж земляк з Лисянки Василь Крижній.

А коли бійці змінили дислокацію, перейшла до військового шпиталю, де допомагала ставати на ноги важкопораненим.

Після закінчення війни Матрона Яківна 21 рік працювала на різних роботах в місцевому колгоспі і 20 років – сільським поштарем. Вважає несправедливим, що її, яка в полі була більше ніж дома, очолювала буряківничу ланку і має медаль «За трудову доблесть» не включили свого часу до списку власників паїв.

За трагічним збігом обставин не став власником земельного наділу і чоловік Микола, який все життя трудився в колгоспі. Напередодні роздачі земельних сертифікатів він загинув. Тепер, каже, щоб прогодувати домашню живність доводиться половинити і так мізерну пенсію, купуючи зерно.

- В мої роки вже не спиться, - ділиться баба Мотя, як її називають у селі. – Ночами чого тільки не передумаю: і про минуле і про теперішнє. Вже давно немає на цьому світі моїх дівчат, з якими була в Німеччині, працювала в ланці, на пошті.

Бог мабуть дає мені років, бо нікого не розгнівила за свій вік, допомагала людям. І ніколи не опускала руки, щоб не трапилося.

Треба жити, бо є син Борис, внучок, ще хочу побачити й правнуків. Адже мій прадід прожив 105 років, то, може, й мені судилося.

Олександр ЩЕРБАТЮК

Читайте також: Рейтинг річних зарплат селищного та сільських голів Лисянського району